Козацький міф. Сергей Плохий

запустила велику пропагандистську кампанію проти львівських учнів і послідовників Грушевського. Порівняно з осінню 1926 року, коли в Київському університеті гучно святкували ювілей вченого, політика розвернулася кардинально. За двадцять років, що розділяють ці дві дати, ставлення влади до української науки сильно змінилося. Ювілей Грушевського (а свої статті у фестшрифт подали і Возняк, і Слабченко, і Клепацький) припав на апогей політики українізації, покликаної утвердити радянську владу на бунтівливому українському прикордонні й залучити місцеву інтелігенцію до соціалістичного будівництва. Кінцем активної українізації став Голодомор 1932–1933 років – влада пов’язала опір селян примусовій колективізації з націоналістичною діяльністю української інтелігенції. Штучний голод забрав життя майже чотирьох мільйонів людей. Кардинальний розворот партійної політики потягнув за собою репресії проти українських кадрів, а головний націонал-більшовик України Микола Скрипник і чільний літератор республіки Микола Хвильовий покінчили із собою. Десятки тисяч інших людей було заарештовано й заслано в табори.[142]

      Багатьох заарештованих звинуватили в поширенні поглядів Грушевського. Коли партія спустила чекістів на українську інтелігенцію, Грушевського вже не було в Україні. Навесні 1931-го його заарештували, потім випустили й поселили в Москві. Йому дали займатися наукою, але не пускали назад в Україну і не дозволяли там публікуватися. В останніх статтях Грушевського, написаних російською і надрукованих у Москві, йшлося про козацьку історіографію. Одну статтю, опубліковану вже посмертно, було присвячено безпосередньо «Історії русів» та її зв’язкам із західноєвропейською історіографією.

      Грушевський помер при підозрілих обставинах на півдні Росії восени 1934 року. Останній том незавершеної «Історії України-Руси» опублікувала його донька Катерина 1936 року. Через кілька років заарештували і відправили в табори й Катерину. Така сама доля спіткала й молодшого брата Грушевського Олександра, автора дореволюційних статей про «Історію русів», і його племінника Сергія Шамрая. Усі вони загинули. Саме прізвище «Грушевський» стало символом українського націоналізму, з яким затято боролася радянська влада. Лави істориків у Радянській Україні 1930-х років сильно порідшали. 1946-го настала черга Західної України.[143]

      Примечания

      1

      Усі дати до 31 січня 1918 року подано за юліанським календарем, у ХІХ столітті він відставав від григоріанського на дванадцять днів. Усі цитати

142

Про зв’язок між голодом і кінцем політики українізації див.: Martin Т. Affirmative Action Empire… – P. 236–260.

143

Грушевський М. З історичної фабулістики кінця XVIII ст.; репр.: Український історик. – Нью Йорк, Торонто, 1991–1992. – С. 125–129. Про долю Грушевського та його родини див.: Плохій С. Великий переділ. – С. 267–281, 378–392. Про радянську кампанію проти учнів Грушевського в Галичині див.: Дашкевич, Ярослав. Боротьба з Грушевським та його школою у Львівському університеті за радянських часів // Михайло Грушевський і українська історична наука / За ред. Ярослава Грицака і Ярослава Дашкевича. – Львів, 1999. – С. 226–268.