Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд

Вольфсгайм обурено зблиснув на мене носом. – На порозі ще озирнувся і сказав: «Дивіться, щоб офіціант не забрав моєї кави». І тільки-но він ступив на тротуар, йому вгатили три кулі в його набите черево й дали газу.

      – Чотирьох з них потім посадовили на електричний стілець, – пригадав я.

      – З Беккером – п’ятьох. – Його ніздрі допитливо скинулися на мене. – То вас, я чув, цікавлять ділові пропозиції?

      Вражений таким несподіваним переходом, я розгубився. За мене відповів Гетсбі.

      – Ні, ні! – вигукнув він. – Це не той.

      – Не той? – Містер Вольфсгайм був очевидно розчарований.

      – Це просто мій приятель. Я ж вам казав, про того ми поговоримо іншим разом.

      – Вибачаюсь, – мовив містер Вольфсгайм. – Я помилився.

      Нам подали соковиту печеню, і містер Вольфсгайм, забувши про зворушливі переваги старого «Метрополя», з лютою вправністю заходився їсти. Водночас очі його дуже повільно оглядали весь зал; на завершення цього кругового огляду він озирнувся й подивився на тих, хто сидів позад нього. Певно, коли б не моя присутність, він зазирнув би й під наш стіл.

      – Слухайте, друже, – сказав Гетсбі, нахиляючись до мене. – Я, здається, розсердив вас сьогодні вранці в машині?

      Я побачив уже знайому усмішку, але цього разу не піддався на неї і відповів:

      – Я не люблю загадок і не розумію, чому ви не можете сказати відверто, що вам від мене потрібно. Навіщо вплутувати в усе це міс Бейкер?

      – Повірте, ніяких підступів тут нема, – запевнив він мене. – Зрештою, ви самі знаєте, міс Бейкер – справжня спортсменка, з нею якась там нечесна гра просто неможлива.

      Раптом він глянув на свій годинник, зірвався на ноги й вискочив із залу, залишивши мене сам на сам з містером Вольфсгаймом.

      – Йому треба подзвонити, – сказав містер Вольфсгайм, простеживши за ним очима. – Чудовий хлопець, чи не так? І з виду приємний, і джентльмен до самих кісток.

      – Так.

      – Він закінчив Авксфорд.

      – Еге ж.

      – Він закінчив Авксфордський університет в Англії. Ви знаєте, що таке Авксфордський університет?

      – Та чув, що є такий.

      – Це один з найславетніших університетів у світі.

      – А ви давно знайомі з Гетсбі? – спитав я.

      – Кілька років, – відповів він не без гордості. – Я мав приємність познайомитися з ним відразу по війні. Вірите, якусь годину з ним побалакав – і зрозумів, що переді мною прекрасно вихована людина. «Ось, – сказав я собі, – ось кого можна спокійно запросити до себе додому й познайомити з мамою і сестрою». – Він помовчав. – Я бачу, видивитеся на мої запонки.

      Доти я не дивився на них, але тепер глянув. Запонки були зроблені зі шматочків білої кості напрочуд знайомої форми.

      – Справжні людські зуби, – пояснив він. – Найкращі зразки.

      – Невже! – я придивився пильніше. – Це ж треба!..

      – Еге ж, – він заправив манжети в рукави піджака. – Еге ж, Гетсбі дуже делікатний щодо жінок. На дружину свого приятеля він навіть не гляне.

      Коли