Код да Вінчі. Ден Браун

зазвичай добре освітлені. А зараз вони вражали пітьмою. Від приглушеного червоного свічення, що йшло вгору від плінтусів, на мозаїчній підлозі лишались червоні смуги.

      Подивившись углиб похмурого коридору, Ленґдон зрозумів, що так і має бути. Власне, всі великі галереї послуговувались червоним світлом – лампочки, вмонтовані на низькому рівні, давали змогу працівникам і охороні знаходити дорогу в той час, коли картини залишалися б у відносній темряві і шкідлива дія світла на них значно послаблювалась.

      – Сюди, – сказав Фаш, різко повертаючи праворуч і ведучи його рядом з’єднаних між собою галерей.

      Ленґдон ішов за ним, поступово звикаючи до темряви. Довкола з пітьми почали виступати великі олійні полотна, неначе у величезній фотолабораторії проявлялися світлини. Камери стеження вгорі на стінах посилали відвідувачам чіткий сигнал: Ми вас бачимо. Нічого тут не чіпайте.

      – Хоч одна з них справжня? – спитав Ленґдон, вказуючи на камери.

      Фаш похитав головою.

      – Звичайно ж ні.

      Ленґдон не здивувався. Якщо брати до уваги площі Лувру, потрібно мати сотні працівників, які б лише сиділи й контролювали відеоспостереження. Більшість великих музеїв зараз послуговується системою затримання. Не дай крадію вийти. Тримай його всередині. Система затримання вмикається після закінчення роботи музею, і якщо зловмисник торкається якогось експоната, всі виходи перекриваються і крадій буде заблокований ще до прибуття поліції.

      У глибині викладеного мармуром коридору лунали голоси. Здавалося, шум ішов з великого алькова, який знаходився праворуч. Звідти лилося яскраве світло.

      – Там кабінет куратора, – сказав капітан.

      Коли вони наблизились до алькова, Ленґдон крізь відчинені двері побачив розкішний кабінет Соньєра з дерев’яними панелями та картинами великих майстрів. Там метушилося кілька поліцейських, вони щось занотовували й розмовляли по телефону. Один з них сидів за величезним старовинним письмовим столом Соньєра і щось набирав у ноутбуку. Вийшло так, що приватний кабінет куратора став командним пунктом поліції.

      – Messieurs! – гукнув їм Фаш, і всі вони обернулися. – Ne nous dérangez pas sous aucun prétexte. Entendu?[13]

      Ленґдон неодноразово вішав на двері номера в готелях табличку з написом «NE PAS DERANGER», тож зрозумів зміст наказу. Фаша і Ленґдона не можна було турбувати ні за яких обставин.

      Усі в кабінеті кивнули, висловлюючи цим своє розуміння.

      Покинувши невелике зібрання агентів, Фаш повів Ленґдона далі темним коридором. За тридцять ярдів був вхід до найпопулярнішого відділу Лувру, Великої галереї – коридору, який здавався нескінченним: там містилися найцінніші в Луврі шедеври італійських майстрів. Ленґдон знав: саме там лежало тіло Соньєра; він упізнав на фото знаменитий паркет, тож помилки бути не могло.

      Коли вони підійшли, він побачив, що вхід перекрито величезними сталевими ґратами, ніби із середньовічних замків, які стримували напад ворожої армії.

      – Система затримання, – сказав Фаш, коли вони наблизилися до брами.

      Ленґдон

13

Мсьє! У жодному разі не турбуйте нас ні з якого приводу. Зрозуміло? (франц.)