Учень чарівника та інші казки Південної Європи. Народна творчість

гультяйське життя при дворі неабияк набридло Бортоло, адже він не звик до такого. Тільки-но в нього набралося чималенько грошенят, він розпрощався з усіма та й поїхав назад у своє село. Там Бортоло щонайперше віддав громаді гроші, за які він їздив мандрувати світом. Потім, як і обіцяв, допоміг усім убогим селянам. А ввечері до нього посходилися всі земляки. Бортоло, сидячи коло печі й пахкаючи люлькою, розповів їм про свої пригоди.

      – Що й казати, я радий, що дотримав свого слова і допоміг бідним моїм односельцям. А яка ж нудьга жити при дворі й годинами висиджувати у м’якому кріслі та розмовляти з королем і королевою! Звертаючись, усі називали мене тільки «ясновельможний синьйоре». І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!

      Петрушечка

      Італійська казка

      Жила в одному селищі бідна селянка з дочкою. Коло їхнього будинку був город, у якому росли різні овочі. Але найбільше дочка бідної селянки любила петрушку. Тому її й прозвали Петрушечкою.

      Петрушечка не знала, що на городі хазяйнувала зла відьма. А та швидко примітила, що хтось рве в неї на городі петрушку. І щоб покарати крадія, одного разу відьма сховалась у кущах і стала чекати.

      Невдовзі дівчина, як і раніше, прийшла на город по петрушку. Побачивши непрохану гостю, відьма швидше за блискавку вискочила з кущів і гачкуватими пальцями міцно вхопила її за руку.

      – Ага, злодійко, попалася!

      Марно Петрушечка просила в баби пробачення, марно обіцяла ніколи більше навіть не наближатися до городу. Відьма притягла Петрушечку у свій дім, і стала дівчина там служницею. Та хоч як мучила її відьма непосильною працею, дівчина з кожним роком ставала дедалі красивішою.

      Якось кличе відьма Петрушечку й каже:

      – Ось тобі кошик, іди до криниці й набери в нього води. Коли не виконаєш мого наказу, я тебе вб’ю.

      Пішла Петрушечка до криниці, опустила кошик раз, удруге, тоді зрозуміла, що тільки час гає: уся вода з дірявого кошика виливається.

      Прихилилася дівчина до криниці й гірко заплакала. Раптом чує – хтось тихо до неї промовляє:

      – Петрушечко, Петрушечко, чому ти плачеш?

      Вона обернулася, бачить: стоїть перед нею гарний юнак і привітно всміхається.

      – Хто ти і звідки знаєш моє ім’я?

      – Я відьмин онук. Бабуся хоче згубити тебе, але я тебе врятую, Петрушечко. Поцілуй мене – і я наповню твій кошик.

      – Ні, не поцілую, адже ти онук відьми.

      – Що ж, я однаково наповню твій кошик.

      Повернулася Петрушечка додому з кошиком води. Відьма від злості вся побіліла й питає дівчину:

      – Зізнайся, тобі допоміг мій онук?

      – Ні, – відповіла Петрушечка.

      – Ну добре ж, подивимося, хто кого здолає.

      Уранці кличе відьма Петрушечку й наказує:

      – Візьми оцей мішок із зерном. Я вийду погуляти, а коли повернуся, щоб був готовий хліб. Якщо