Учень чарівника та інші казки Південної Європи. Народна творчість

народився син.

      Щасливі батьки виконали свою обітницю, і на площі забив фонтан. У перший рік фонтан олії здіймався вище за палацову вежу. Наступного року він став нижчим. І так із кожним роком королівський син більшав, а фонтан меншав.

      Наприкінці сьомого року фонтан уже не струменів – із нього по краплі сочилась олія.

      Якось королівський син вийшов на площу пограти в кеглі. Водночас до фонтана прибрела сива згорблена бабця. Вона принесла з собою губку та глиняний глечик. По краплинах губка всотувала олію, а стара витискала її в посуд.

      Глечик майже наповнився. Аж раптом – трісь! – розлетівся в череп’я. Це королівський син ненавмисне влучив у глечик. Тієї ж миті висох і фонтан і не дав більше ані краплі олії.

      Розгнівалася бабця й заговорила скрипливим голосом:

      – Слухай мене, королевичу. За те, що ти розбив мій глечик, я накладу на тебе закляття. Коли тобі мине тричі по сім років, на тебе нападе страшна туга. І мучитиме вона тебе, поки не знайдеш дерево з трьома апельсинами. А коли знайдеш його й зірвеш три апельсини, тобі закортить пити. Отоді ми й подивимося, що буде.

      Стара зловтішно засміялась і попленталася геть.

      А королівський син і далі грався в кеглі й за півгодини вже геть забув і про розбитий глечик, і про бабине закляття.

      Згадав про нього королевич лише тоді, коли йому виповнився двадцять один рік. Напала на нього страшна туга, і ні мисливські забави, ні пишні бали не могли її розвіяти.

      – Ах, де знайти мені три апельсини?! – весь час повторював він.

      Почули це якось батько з матір’ю й сказали:

      – Невже ми пожаліємо для свого любого сина хоч три, хоч три десятки, хоч три сотні, хоч три тисячі апельсинів?!

      І тієї ж миті вони засипали ними королевича. Та він тільки похитав головою.

      – Ні, це не ті апельсини. А які мені потрібні, я й сам не знаю. Осідлайте коня, поїду їх шукати.

      Королевичеві осідлали коня, він скочив на нього й поїхав. Їздив, їздив він шляхами, та нічого не знайшов. Тоді звернув королевич із дороги й поскакав навпростець. Доскакав до струмка і раптом чує тоненький голосок:

      – Агов, королівський сину, гляди, щоб твій кінь не розтоптав мого будиночка!

      Подивився королевич навсібіч – нікого немає. Глянув під копита коневі – лежить у траві яєчна шкаралупка. Спішився він, нахилився, аж бачить – сидить у шкаралупці фея. Зачудувався королевич, а фея каже:

      – Давно в мене в гостях ніхто не бував, подарунків не приносив.

      Тоді королевич зняв із пальця перстень із дорогим каменем і надягнув феї замість пояса. Вона засміялася від радості й сказала:

      – Знаю, знаю, чого ти шукаєш. Добудь алмазний ключик – і потрапиш у сад. Там висять на гілці три апельсини.

      – А де ж знайти алмазний ключик? – запитав королевич.

      – Це, напевне, знає моя старша сестра. Вона живе в каштановому гаю.

      Юнак подякував феї та скочив на коня. Друга фея й справді жила в каштановому гаю, у шкаралупці каштана. Королевич подарував їй золоту пряжку з плаща.

      – Дякую тобі, – сказала