Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський

поставленої на підвищення діжки танцювали й викобенювалися виряджені у вінки скоморохи й акробати. Двір і галерея були повні людей: рицарів, дам, придворних, багато вдягнених містян.

      Камергер Себастіан Ле Гофф підняв угору обвиту лозою палицю, тричі стукнув нею об поміст.

      – Хо-хо! – крикнув. – Шляхетні пані, панове й рицарі.

      – Хо-хо! – відповів натовп.

      – Хо-хо! Ось давній звичай! Хай даровано нам буде виноградне гроно! Хо-хо! Хай дозріває на сонці!

      – Хо-хо! Нехай дозріває!

      – Хо-хо! Нехай придавлене ферментується! Нехай набирає сили й смаку в діжках! Нехай смачно ллється в келихи та йде до голів, на добру славу Її Ясновельможності, чарівних пані, шляхетних рицарів і робітників виноградників!

      – Хо-хо! Нехай ферментується!

      – Нехай прийдуть Красиві!

      З адамашкових наметів на протилежних кінцях подвір’я з’явилися дві жінки – княгиня Анна Генрієтта та її чорноволоса супутниця. Обидві були щільно закутані в багряні плащі.

      – Хо-хо! – камергер ударив палицею. – Нехай прийдуть Молоді!

      «Молоді» були навчені й знали, що треба робити. Любисток підійшов до княгині, Ґеральт – до чорноволосої, яку, як знав уже, звали Достойною Фрінгіллою Віго.

      Обидві жінки одночасно відкинули плащі, а натовп вибухнув оваціями. Ґеральт сковтнув слину.

      Жінки мали на собі білі, тонесенькі, наче павутинки, сорочки на тонесеньких бретельках, і сорочки ті навіть до стегон не доходили. А ще тісні трусики з оборками. І нічого більше. Навіть прикрас. Також були вони босими.

      Ґеральт узяв Фрінгіллу на руки, а вона досить охоче обійняла його за шию. Ледь відчутно пахла вона амброю й трояндами. І жіночістю. Була теплою, і тепло те проникало, наче стріла. Була м’якою, і м’якість та обпалювала й дражнила пальці.

      Вони донесли жінок до діжки, – Ґеральт – Фрінгіллу, а Любисток – княгиню, – допомогли їм зійти на виноградні грона, що вгиналися під ногами й бризкали соком. Натовп заревів:

      – Хо-хо!

      Княгиня й Фрінгілла поклали одна одній руки на плечі, допомагаючи собі втримувати рівновагу на гронах, у які провалилися аж по коліна. М’якоть прискала й бризкала. Жінки, ідучи по колу, топтали виноградні грона, хихочучи, наче підлітки. Фрінгілла цілком непротокольно підморгувала відьмакові.

      – Хо-хо! – кричав натовп. – Хо-хо! Нехай ферментується!

      Чавлені грона бризкали соком, мутна м’якоть булькотіла й рясно пінилася біля колін давильниць.

      Камергер ударив палицею в дошки помосту. Ґеральт і Любисток підступили й допомогли жінкам вийти з діжки. Ґеральт бачив, що Анарієтта, коли Любисток брав її на руки, укусила поета за вухо, а очі її небезпечно блищали. Йому й самому здавалося, наче губи Фрінгілли торкнулися його щоки, але голову він би на те не поставив, чи було воно навмисно чи випадково. Виноградний сік сильно пах, ударяв у голову.

      Він поставив Фрінгіллу на поміст, загорнув у багряний плащ. Фрінгілла швидко й сильно потиснула його долоню.

      – Ці давні традиції, – прошепотіла, –