Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський

меча. Бачачи, що вже по всьому, схопив твар за хвіст, підняв. Скоффін, утримуваний за основу хвоста на рівні стегна, доставав кривим дзьобом стерв’ятника до підлоги, розкриті крила розкладалися десь більше, ніж на чотири фути.

      – Легкий ти, куроліску, – Ґеральт трусонув твар’ю, що й справді важила не більше за добре вгодованого індика. – Легкий. На щастя, платять мені поштучно, а не пофунтово.

* * *

      – Уперше, – Рейнар де Буа-Френ тихенько засвистів крізь зуби, що, як знав Ґеральт, у нього було виявом найвищого ступеня здивування. – Уперше бачу щось подібне. Справжня дивовижа, слово честі, дивовижа над дивовижами. Значить, ото воно і є – славетний василіск?

      – Ні, – Ґеральт підняв потвору вище, аби рицар міг краще її роздивитися. – Це не василіск. Це куроліск.

      – А яка різниця?

      – Фундаментальна. Василіск, що зветься ще регулом, є гадом, а куроліск, що зветься ще скоффіном, або кокатриксом, то орніторептилія, що значить «напівгад, напівптах». Це єдиний відомий представник роду, який учені назвали орніторептиліями, оскільки вирішили після довгих дискусій, що…

      – А який із тих двох, – урвав його Рейнар де Буа-Френ, не зацікавлений, схоже, мотивами вчених, – поглядом убиває або перетворює на камінь?

      – Жоден. То вигадка.

      – То чому люди їх обох бояться? Оцей-но аж ніяк не великий. Він насправді може бути небезпечним?

      – Оцей-но, – відьмак трусонув здобиччю, – зазвичай нападає ззаду й безпомилково цілить у потилицю або під ліву нирку, в аорту. Зазвичай достатньо єдиного удару дзьобом. А якщо йдеться про василіска, то все одно, куди той вкусить. Його отрута найсильніша серед відомих нейротоксинів. Убиває за кілька секунд.

      – Бррр… А кого з них, скажи, можна прикінчити за допомогою дзеркала?

      – Будь-якого. Якщо гепнути в довбешку.

      Рейнар де Буа-Френ зареготав. Ґеральт не сміявся: дотеп про василіска й дзеркало перестав його веселити ще в Каер Морені: учителі надто часто ним користалися. Настільки ж несмішними були для нього жарти про дівчат і єдинорогів. Утім, рекордом дурості й примітивізму були в Каер Морені численні версії дотепу про дракониху, якій молодий відьмак, як заклад, мав потиснути правицю.

      Він усміхнувся до спогадів.

      – Волію тебе всміхненого, – сказав Рейнар, уважно до нього придивляючись. – Стократно, ба й того більше волію я тебе такого, як оце зараз. Аніж такого, яким ти був тоді, у жовтні, після тієї драчки в лісі Друїдів, як їхали ми до Боклера. Тоді, оце тобі скажу, був ти похмурим, сповненим досади й ображеним на весь світ, наче ошуканий лихвар, а до того ж дратівливим, наче чоловік, у якого всю ніч нічого не виходило. Навіть уранці.

      – Я й справді таким був?

      – Справді. Не дивуйся, що я волію тебе таким, як зараз. Зміненим.

      – Терапія працею. – Ґеральт знову трусонув утримуваним за хвіст куроліском. – Рятівний вплив професійної активності на психіку. А тому, аби продовжити лікування, перейдімо до справ. Є можливість заробити на скоффіні трохи більше, ніж умовлена ставка за вбивство.