В’ячеслав Чорновіл. Василь Деревінський

В’ячеслав Чорновіл обійняв посаду голови Львівської обласної ради. Його попередня діяльність була оцінена належно. Він мав усі підстави почуватися переможцем. «Коли мене обрали головою облради, – згадував він, – це був мій особистий тріумф, то був тріумф усіх»[21]. Без сумніву, піднесення відчували всі представники демократичного табору, адже, враховуючи тогочасну політичну ситуацію в Україні, обрання колишнього радянського політв’язня керівником однієї з суттєвих ланок управління в УРСР було надзвичайною подією.

      Фаховий рівень новообраної ради не залишав сумнівів у спроможності проводити необхідні реформи, хоча багатьом депутатам і не вистачало професіоналізму. На думку голови Львівського міськвиконкому Богдана Котика, «попередня рада була пасивно-дилетантською, а нова стала активно-дилетантською»[22]. Тому депутати та працівники виконкомів різних рівнів проходили юридичне навчання; були затверджені координаційно-методичні ради, що відповідали за цю роботу. Після ухвалення Верховною Радою УРСР закону про місцеві ради й місцеве самоврядування проводилися круглі столи, науково-практичні семінари та наради-семінари із залученням працівників апарату Президії Верховної Ради УРСР[23].

      Депутати підтримали пропозицію В’ячеслава Чорновола обрати заступниками голови обласної ради Івана Геля та Михайла Гориня, який працював провідним конструктором Львівського СКБ «Електротермометрія». Чорновіл планував віддати посаду другого заступника голови облради першому секретареві Львівського обкому КПУ Якову Погребняку як представнику депутатської меншості. Зокрема, подібне відбулося в Тернопільській області, де обраний головою облради перший секретар Тернопільського обкому КПУ В. Острожинський запропонував обрати заступником голови облради представника демократичного блоку Я. Карп’яка. Яків Погребняк після поразки на виборах до Верховної Ради УРСР був налаштований на компромісну діяльність із депутатами-демократами. В’ячеслав Чорновіл провів із ним напівтаємну розмову, проте кандидатура Погребняка не була запропонована до обрання. Погодитися на пропозицію Погребняку, на думку львівського історика Тараса Батенка, заборонили в ЦК КПУ, де вже на початку квітня 1990 року обговорювалося питання про його відставку[24]. Сам Яків Погребняк у спогадах стверджує, що на зустрічі з В’ячеславом Чорноволом одразу відмовився від пропозиції[25].

      Головою обласного виконавчого комітету обрали підтриманого В’ячеславом Чорноволом, Ігорем Юхновським та іншими депутатами Степана Давимуку. Як зауважують учасники національно-революційних подій на Львівщині кінця 1980-х – початку 1990-х років, Давимука був одним із небагатьох тодішніх опозиціонерів, які системно й послідовно готували себе до приходу у вертикаль виконавчої влади і до корінної трансформації управлінської структури[26].

      В. Чорновіл

21

В’ячеслав Чорновіл: «…Хотів би ще раз прожити це життя» [інтерв’ю з В. Чорноволом] / Г. Коваленко // Хрещатик. – 1999. – 23 грудня.

22

Гарань О. В. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України / О. В. Гарань. – К.: Либідь, 1993. – С. 95.

23

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2375, арк. 120.

24

Батенко Т. Галицькі намісники: записки з коридорів львівської влади / Т. Батенко. – Львів: Каменяр, 2004. – С. 53.

25

Погребняк Я. П. Не предам забвению: политические мемуары. 2-е изд., испр. и доп. / Я. П. Погребняк. – К.: Артек, 2004. – С. 255.

26

Батенко Т. Галицькі намісники: записки з коридорів львівської влади / Т. Батенко. – Львів: Каменяр, 2004. – С. 54.