В’ячеслав Чорновіл. Василь Деревінський

Комісії Верховної Ради УРСР з питань законодавства і законності під головуванням Олександра Коцюби піддали сумніву правочинність ухвал облради про осінній призов і несення строкової служби, про національну символіку, святкові дні, поясний час тощо[57].

      Тиск влади на демократичні сили посилився після голодування студентів у Києві в жовтні 1990 року. На початку осені цього ж року В’ячеслав Чорновіл спрогнозував можливий наступ реакції на демократичні свободи, що почав невдовзі наростати. «Суть політичного моменту, – оцінював Чорновіл ситуацію, що склалася, – реакція переходить у наступ. Особливо інтенсивний цей наступ в Україні, що зумовлено як геополітичним положенням республіки, так і тим, що саме Компартія України залишилась останнім територіально-політичним оплотом існуючої системи. Останні події засвідчують, що відбувається повна докорінна зміна політичного курсу, що сплановано цілу систему політичних і поліційних заходів уже не для консервації режиму, а для повернення його на вихідні позиції, для повного розгрому ідейних опонентів»[58]. Відповідно, В’ячеслав Чорновіл запропонував підготувати комплекс різноманітних заходів протидії реакції. Одним із перших було досягнення координації дій рад трьох західноукраїнських областей – Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської, – в яких домінували демократичні сили. Створена так звана «Галицька Асамблея» опікувалася не лише політичними питаннями, а й заходами зі стабілізації економічних процесів у цих областях. У березні 1991 року під час союзного і республіканського референдумів щодо майбутнього СРСР з ініціативи В’ячеслава Чорновола в Галичині провели опитування мешканців про ставлення до ідеї відновлення незалежної Української держави. Ствердно на нього відповіли близько 80 % мешканців регіону.

      Компартія втрачала вплив у західноукраїнських областях. Згідно з соціологічним дослідженням, проведеним ідеологічним відділом ЦК КПУ, Компартію підтримували лише третина населення і 62 % комуністів[59]. Найбільш суттєвою причиною втрати популярності КПУ на політичній арені було невміння її функціонерів вести ефективну політичну роботу в масах, відсутність реального зворотнього зв’язку, навіть відірваність від реформаторів-комуністів, які усвідомлювали необхідність змін[60].

      Швидку втрату популярності КПУ на Львівщині В’ячеслав Чорновіл пояснював тим, що, на відміну від керівників обласних організацій КПУ в Івано-Франківській та Тернопільській областях (у них до такого гострого конфлікту між облрадою й обкомом, як на Львівщині, не дійшло), львівський обком очолювала людина, не здатна на компроміс. Натомість працівники обкому заявляли, що неспроможним до діалогу було керівництво обласної ради[61]. Попередник В. Секретарюка Я. Погребняк писав, що велика кількість комуністів вийшла з партії через конфлікт нового керівництва обкому з виборною владою[62]. Отже, облрада поступово

57

Романів Є. Час випробувань / Є. Романів // За вільну Україну. – 1991. – 30 січня.

58

Виступ В. Чорновола на позачерговій сесії 29 листопада 1990 р. «Шляхом громадянської згоди» // За вільну Україну. – 1990. – 30 листопада.

59

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 32, спр. 2860, арк. 18.

60

Яжборовская И. С. Трансформации Восточной Европы в конце ХХ века / И. С. Яжборовская // Вопросы истории. – 2007. – № 6. – С. 33.

61

В’ячеслав Васильович Секретарюк: Людина, яку пам’ятатимуть. – К.: Логос, 2006. – С. 10.

62

Погребняк Я. П. Не предам забвению: политические мемуары. 2-е изд., испр. и доп. / Я. П. Погребняк. – К.: Артек, 2004. – С. 253.