В’ячеслав Чорновіл. Василь Деревінський

Василя Січка, Василя Стрільціва, як «наркомана» – Ярослава Лесіва, як «ґвалтівника» – Миколу Горбаля, як «зберігача холодної зброї» – Петра Розумного і так далі. У такий спосіб тоталітарний режим намагався дискредитувати борців в очах громадськості та апробувати на практиці нову методику розправи, проаналізувавши її результативність.

      Ув’язнення В’ячеслав Чорновіл відбував у таборі суворого режиму в Табазі Якутської АРСР. У вересні 1983 року його звільнили з табору, направивши відбувати призначений судом термін покарання в рамках випробувального строку на цегельному заводі у с. Покровське Орджонікідзевського району Якутської АРСР. Після завершення у квітні 1985 року покарального терміну за фабрикованою кримінальною справою Чорноволу дозволили повернутися в Україну.

      З першого дня арешту і до завершення терміну покарання В’ячеслав Чорновіл наполягав на справедливому, правовому ставленні як до себе, так і до інших в’язнів, використовуючи для цього найрізноманітніші методи: писав заяви і надсилав звернення до адміністрації таборів, прокуратури, судових і правоохоронних органів, органів держбезпеки, республіканських і союзних органів державної влади, а також до міжнародних правозахисних та міждержавних організацій; вдавався до голодування; відмовлявся працювати тощо. Як і під час першого ув’язнення, він опротестовував бездоказові судові вироки, заборону листуватися або зустрічатися з рідними, добивався статусу політв’язня, організовував чи брав участь в акціях підтримки інших політв’язнів тощо. Завдяки цій боротьбі подекуди вдавалося досягти дотримання адміністрацією встановлених правил поводження з в’язнями. За мужність і лідерські якості Чорновола в ув’язненні називали «зеківським генералом».

      На Батьківщину Чорновіл повернувся, відбувши понад 13 років ув’язнення і заслання. За умов пильної уваги до себе з боку влади і несприятливої політичної ситуації в Україні він не міг одразу включитися в політичну роботу. Громадську діяльність почав з того, що, як згодом написав в автобіографії, шукав людей, близьких за поглядами. Невдовзі відновив випуск позацензурного самвидавчого журналу «Український вісник» – уже як легального видання.

      Як на початку 1970-х років, так і в другій половині 1980-х часопис відігравав роль рупора приховуваної тоталітарним режимом інформації, збудником громадської активності і консолідації суспільства. Його вплив на створення незалежних ЗМІ, популяризації ідеї боротьби за особисті та національні права, формування громадських об’єднань важко переоцінити. Однак після відновлення журналу, як і в попередній період його існування, зміст, оформлення та регулярність виходу не вповні відповідали бажаному через репресивні дії влади.

      З настанням дещо сприятливіших політичних умов В’ячеслав Чорновіл взявся до втілення своєї давнішньої мрії про створення політичної організації, місією якої мало б бути сприяння