В’ячеслав Чорновіл. Василь Деревінський

В’ячеславу Чорноволу доводилося відстоювати свою позицію. Проте опоненти не мали добре підготовлених людей для заміни розкритикованих осіб із облвиконкому. Зокрема, на засіданнях УРП періодично порушувалося питання про усунення посадовців облвиконкому і водночас стверджувалося, що немає необхідних власних кадрів для заміни[31].

      У Львівській області та в цілому в Україні була значна кількість тих, хто позитивно оцінював відмову демократичної влади від тотального походу проти інакодумців, до якого її дехто підштовхував[32]. Завдяки такому підходу до формування команди вдалося зберегти кращі кадри, зусиллями професіоналів-управлінців розробити низку перспективних концепцій загальнодержавного значення, успішно протистояти тиску правлячої в країні Комуністичної партії. На території Львівської області фактично відбувалися процеси, аналогічні тим, що були у Польщі, Чехословаччині, Литві.

      Хоча кваліфіковані кадри мали можливість працювати на належних для них місцях, у структурах облвиконкому відбувалися ротації. Так, з травня 1991-го до квітня 1992 року було замінено п’ятеро із сімох керівників виконкому, семеро з восьми керівників відділів його апарату, 20 з 31 керівника самостійних підрозділів, управлінь і обласних підрозділів, 13 з 20 голів райвиконкомів та четверо з п’яти голів міськвиконкомів. А після того, як згідно з ухваленим Верховною Радою УРСР 7 грудня 1990 року законом про місцеве самоврядування було об’єднано посади голови облради і голови облвиконкому, на Львівщині було заміщено решту сім голів райвиконкомів, а також 20 їхніх перших заступників[33]. Тобто демократична влада поступово змінювала склад управлінців із урахуванням свого кадрового потенціалу.

      Обрані керівники обласної ради взялися до реорганізації управлінських підрозділів обласного виконавчого комітету, створення нових управлінь, які поступово перебирали від Львівського обкому Комуністичної партії України обласні справи.

      Небезпека втрати влади в західному регіоні спричинила протидію з боку Компартії. Для вивчення стану справ на місці в регіон спрямовували високопосадовців. Зокрема, на Львівщині побували секретар ЦК КПУ Юрій Єльченко, заступник завідувача відділу з питань роботи рад апарату Президії Верховної Ради УРСР В. Стадник, заступник міністра внутрішніх справ УРСР Веніамін Барташевич, а невдовзі й міністр внутрішніх справ СРСР Вадим Бакатін.

      Після першого ув’язнення. Львів, 1969 р.

      Під час перебування на Львівщині Юрій Єльченко взяв участь у пленумі Львівського обкому КПУ, провів зустрічі з керівництвом партійних осередків. Вивчивши ситуацію в області, він інструктував, як потрібно діяти комуністам у нових політичних умовах[34]. В інформаційній записці до ЦК КПУ Єльченко написав, що сепаратистські, націоналістичні, антисоціалістичні організації прагнуть усунути Комуністичну партію з політичної арени, а їхні лідери роблять ставку на захоплення

31

ЦДАГО України, ф. 271, оп. 1, спр. 27, арк. 48–49.

32

Сотник Л. Вдивляючись у риси сьогодення / Л. Сотник // Молода Галичина. – 1991. – 25 квітня.

33

Батенко Т. Галицькі намісники: записки з коридорів львівської влади / Т. Батенко. – Львів: Каменяр, 2004. – С. 62–63.

34

Виступ члена Політбюро, секретаря ЦК КПУ Ю. Н. Єльченка на пленумі Львівського обкому партії 14 квітня 1990 р. // Вільна Україна. – 1990. – 19 квітня.