В’ячеслав Чорновіл. Василь Деревінський

української нації як в етнічному, так і в політичному розумінні; вважав неминучим створення єдиного українського політичного тіла, яке поряд із етнічними українцями складатимуть і представники національних меншин і яке формуватиметься перш за все на традиціях державоутворювального етносу[91].

      Важливе значення для формування національної єдності, на переконання В’ячеслава Чорновола, мають, окрім мови, релігія, традиції, свята, пам’ятники, символи тощо. Ще в 1987 році, перебуваючи на посаді редактора журналу «Український вісник», він підтримував відродження української православної та греко-католицької церков[92]. На посаді голови Львівської обласної ради Чорновіл сприяв відродженню церков, ліквідації символів тоталітарного минулого, відновлював національні символи й свята. Свята і пам’ятники, як він вважав, є дуже важливими для виховання молоді. Тому серед всенародних свят В’ячеслав Чорновіл не бачив ні дат більшовицьких переворотів, ні червоних першотравнів, ні жіночого дня, заснованого Кларою Цеткін (його мав би замінити День матері). У суверенній Україні, на його думку, державними святами мали б бути Різдво і Великдень, День Незалежності, День Злуки, День Конституції, День національної єдності (1 грудня), День пам’яті загиблих у всіх війнах, День Українського духу. В’ячеслав Чорновіл вважав наругою над державною символікою й положеннями Конституції про ідеологічний плюралізм суспільства численні пам’ятники «вождю», споруджені за вказівками колишніх компартійних органів на центральних площах українських міст і сіл.

      Непокоїли В’ячеслава Чорновола і стан українських засобів масової інформації, скорочення кількості газет та журналів, загалом загроза інформаційному простору держави. Зменшення тиражів друкованих видань можна простежити на прикладі наймасовіших газет. Так, газета «Сільські вісті» в 1991 році мала наклад 1800 млн примірників, а в 1992-му – вже 232 тис.; «Независимость» у 1991 році – 1098 млн, а в 1992-му – 232 тис.; «Літературна Україна» в 1991 році – 195 тис., а в 1992-му – 62 тис.; «Народна газета» в 1991 році – 96 тис., а в 1992-му – 30 тис. Тенденція до зменшення накладів тривала. За даними Міністерства зв’язку, передплатні тиражі газет та журналів, зокрема місцевих видань, впали з 63,7 млн примірників у 1992 році до 14,7 млн у 1994 році, тобто в 4,3 раза.

      У Шевченківському гаї Львова. Справа наліво: М. Осадчий, В. Чорновіл, Я. Ступак. 1986 р.

      Загрозливим був і стан української мови в пресі. У 1994 році з 400 газет, розрахованих на загальнодержавну, регіональну й зарубіжну читацьку аудиторію, винятково українською мовою друкувалося 103 (25 %), винятково російською – 85 (21 %). Поширилося явище багатомовності видань, коли одночасно друкували матеріали українською і російською (чи іншими) мовами. Таке право задекларували 40 % зареєстрованих у першому півріччі 1994 року газет і журналів, які розповсюджувалися по всій державі.

      Про

91

Чорновіл В. Пульс української незалежності: Колонка редактора / В. Чорновіл. – К., 2000. – С. 21.

92

Український вісник. – 1988. – № 11–12. – С. 158.