В’ячеслав Чорновіл. Василь Деревінський

дізнаватися, чого хоче суспільство, а й втілювати ці бажання в дійсність. «Суспільство вже тепер ремствує, – зауважував В’ячеслав Чорновіл, – що влада чинить більше свавілля, як за радянських часів. Низи перед цим свавіллям абсолютно не захищені. І якраз опозиція повинна взяти на себе функцію вдосконалення владної вертикалі»[90]. Він заявив, що опозиція набуде цілком нового характеру, відмінного від того, що був за часів Радянського Союзу, коли домінувало заперечення. Нова українська опозиція, за його словами, мала бути конструктивною – опозицією утвердження. В’ячеслав Чорновіл відмовився за будь-яку ціну будувати невизначену державу, а лише згодом наповнювати її якимось змістом. На його переконання, державу потрібно було будувати одночасно з розбудовою національного демократичного суспільства. Отже, В’ячеслав Чорновіл, на відміну від багатьох, не спокусився владою, а своєю опозиційною діяльністю примушував і уряд, і Президента, відкинувши демагогію, робити реальні кроки до ринкової економіки, а отже, і до розбудови Української держави.

      Незрілість української демократії не дозволила провести політичні реформи, натомість збереглася монополія комуністичної системи, представники якої саботували необхідні зміни в усіх сферах життя країни. На переконання В’ячеслава Чорновола, в Україні тривало будівництво соціалізму, не було розпочато приватизації, роздержавлення, демонополізації, не було проведено особливо нагальної для України аграрної реформи, а також фінансової й грошової реформ. Вихід із цієї ситуації В’ячеслав Чорновіл вбачав у переобранні складу Верховної Ради, яка була сформована за часів існування Союзу і тому не могла відображати інтереси та прагнення нового українського суспільства, створювала перешкоди політичним і економічним реформам. У 1993 році В’ячеслав Чорновіл заявив, що саме домінувальний комуністично-номенклатурний склад парламенту є причиною всіх негативних процесів у країні.

      В’ячеслав Чорновіл був прихильником зміни системи виборів народних депутатів, виступав за заміну мажоритарної системи пропорційною або принаймні змішаною. Обґрунтовував це потребою структурування парламенту, необхідністю створити умови, за яких більша кількість демократів матимуть змогу бути обраними народними депутатами, а відтак можливістю створити новий коаліційний реформаторський уряд. Категорично проти такого проекту закону були налаштовані Президент Леонід Кравчук і ліві сили у Верховній Раді, а відтак далі існувала мажоритарна система виборів, тоді як у багатьох колишніх республіках СРСР уже був здійснений перехід до виборів на пропорційній основі. Відповідно, у парламенті зразка 1994 року зберігалося неструктуроване «болото» із колишніх представників владних структур і трудових колективів, що не мали чітких ідеологічних позицій.

      Боротьба триває. Львів, 1986 р.

      Поряд із законом про вибори влада за підтримки лівих сил домоглася ухвалення парламентом закону про партії, який позбавляв останні державної підтримки. Подібні

90

Капелюшний Л. Без Чорновола / Л. Капелюшний. – К. [б.в.], 1999. – С. 31.