В’ячеслав Чорновіл. Василь Деревінський

плані. Для того щоб стати масовою політичною опорою нової опозиції, Рух повинен бути докорінно реконструйований, реорганізований, необхідно максимально розширити його ідейну та програмну бази»[107].

      Реально оцінюючи ситуацію в національно-демократичному таборі, В’ячеслав Чорновіл констатував, що всі організації цього напряму формально виконали головні програмні завдання – довели на практиці життєздатність та конструктивність національної державної ідеї, але водночас демократичні організації дозволили «позичити» свої знамена людям, які навряд чи мають право під ними стояти. Так, 1 грудня – день ствердження відновленої Української держави – став днем фатальної поразки цих сил як окремих політичних організацій, а насамперед їхніх керівників, які не змогли приборкати власних амбіцій заради загальнонаціональної справи.

      Результати референдуму і президентських виборів заскочили керівництво цих організацій зненацька, у перші тижні не було порушено питання, що робити далі, натомість дехто почав змагатися за посади. Своєю чергою ейфорія, викликана результатами референдуму, зумовила некритичний підхід до розуміння єдності.

      Подолати цю кризу, на думку В’ячеслава Чорновола, можна було, реорганізувавши керівництво Руху. Необхідно було переглянути занадто складну і громіздку структуру центральних органів, здійснити рішучу департизацію організації, реорганізувати демократичний блок із урахуванням нового місця й ролі НРУ[108].

      Рух як опора нової опозиції мав підштовхувати консервативні органи влади до потрібних заходів. У разі відмови влади від реформ опозиція повинна була забезпечити спрямування негативних суспільно-економічних процесів у конструктивне русло, перетворивши їх на додатковий важіль тиску на владні органи усіх рівнів, щоб навернути їх на шлях реформ. Опозиція і Рух мали стати захисниками трудящих України. В’ячеслав Чорновіл небезпідставно стверджував, що коли цього не зробить національно-демократична опозиція, то Олександр Мороз і його соратники спрямують соціально-політичну активність мас проти української державності.

      На Третьому з’їзді Руху (28 лютого – 1 березня 1992 року) були озвучені різні, іноді протилежні, точки зору. Більшість делегатів не схвалили пропозицію голови НРУ Івана Драча, його першого заступника Михайла Гориня та деяких інших лідерів Руху (значна частина з яких були членами ДемПУ та УРП) перетворити НРУ на блок демократичних організацій із відмовою від департизації керівництва Руху. Так, напередодні з’їзду Юрій Ключковський зазначив, що «Рух повинен займати самостійне місце у політичній системі України і співпрацювати, але не зливатися з партіями»[109]. Перетворення НРУ у блок партій і організацій, на думку О. Лавриновича, не було реалістичним, оскільки значна частина рухівців не належала до інших політичних організацій[110]. Відкинули делегати зборів також пропозицію керівництва Руху підтримати Президента Леоніда Кравчука, ставши, так

107

Чорновіл В. Що далі? / В. Чорновіл. – 1992. – 24 січня.

108

Чорновіл В. Що далі? / В. Чорновіл. – 1992. – 24 січня.

109

Ключковський Ю. Бути чи не бути партією – питання другорядне / Ю. Ключковський // Народна газета. – 1992. – № 7 (лютий).

110

Лавринович О. На часі структурні зміни / О. Лавринович // Народна газета. – 1991. – № 8 (вересень).