Куджо. Стівен Кінг

а просто замріяний, власне, майже щасливий. Напис:

      «БІЛЛІ БЕЛЛАМІ НІКОЛИ НЕ СТАНЕ БЕТЕРОМ».

      Нижче:

      «У БІЛЛІ ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ ПАРАЛІЧ».

      Ще нижче, дрібним шрифтом:

      «Виручіть нас, га?»

      Пожертви для хворих стрімко зросли. Добре для них, добре для Віка й Роджера. Зв’язка Трентон – Брейкстоун увійшла до гри. Потім було ще кілька успішних кампаній, Вік займався в основному розробкою глобальних концепцій, Роджер – їх практичним втіленням у життя.

      Для корпорації «Соні» вони вигадали плакат із зображенням чоловіка, що по-турецьки сидить на розподільчій лінії шістнадцятисмугової швидкісної магістралі, одягнений у діловий костюм, з великим приймачем «Соні» на колінах і янгольською усмішкою на пиці. Підпис:

      «„ПОЛІС“, „РОЛІНГ СТОУНЗ“, ВІВАЛЬДІ, МАЙК ВОЛЛЕС, „КІНГСТОН ТРІО“, ПОЛ ГАРВІ, ПАТТІ СМІТ, ДЖЕРІ ФЕЛВЕЛЛ».

      Ще нижче:

      «ПРИВІТ, ЛОС-АНДЖЕЛЕСЕ!»

      Для «Войт», компанії, що випускає спорядження для плавання, вони створили плакат із казковим піщаним пляжем десь у тропіках, на тлі якого було зображено повну протилежність до ідеального хлопця з Маямі-біч. Це був чоловік років п’ятдесяти, весь вкритий татуюваннями, з пивним черевцем, м’язистими руками й ногами і звивистим шрамом на стегні. Той пошарпаний воїн наживи стояв, виклично виставивши одну ногу і тримаючи в руках ласти «Войт». Підпис:

      «Я ПІРНАЮ, ЩОБ ПРОЖИТИ, А НЕ ЗАБАВЛЯЮСЯ».

      Унизу було ще багато тексту, який Роджер завжди позначав терміном «бла-бла-бла», але сам слоган був просто бомба. Вони з Роджером хотіли написати: «А НЕ ДЛЯ ПОНТІВ», та люди з «Войт» на це не погодилися.

      – Шкода, – любив повторювати за чаркою Вік, – торгівля ластами пішла б іще краще.

      Потім з’явився Шарп.

      Компанія Шарпа перебувала на дванадцятому місці серед найбільших американських виробників харчів, коли старий Шарп після понад двадцяти років співпраці з місцевою рекламною агенцією в Клівленді неохоче звернувся до «Еллісон» у Нью-Йорку. Старий любив наголошувати, що його компанія більша, ніж була «Набіско»[11] до війни. А його син не менш часто наголошував, що Друга світова скінчилася тридцять років тому.

      Було укладено шестимісячну випробовувальну угоду, і роботу доручили Вікові Трентону та Роджерові Брейкстоуну. До кінця випробовувального періоду Шарп перемістився на ринку кондитерських і круп’яних виробів з дванадцятої позиції на дев’яту, а через рік, коли Вік із Роджером нарешті зібралися переїхати до Мейну і розпочати власний бізнес, він був уже на сьомій.

      Їхня кампанія здобула грандіозний успіх. Для реклами печива вони вигадали Шарп-снайпера, неуважного шерифа з Дикого Заходу, шестизарядний револьвер якого замість куль стріляє печивом. Завдяки експертам зі спецефектів печиво щоразу було інше: в одних випадках це була «Шоколадна забава», в інших – «Імбирні штучки» або «Ого-вівсяники».

11

«Nabisco» (Національна бісквітна компанія) – відомий виробник печива та подібної продукції.