Куджо. Стівен Кінг

голову, як це було в давні часи. Роджер сподівався на стрімку контратаку, котра змусить і старого, і малюка втратити дар мови. Вони поїдуть до Клівленда не для того, щоб слухняно схилити голови під гільйотину, а з готовим планом боротьби, спрямованим на те, щоб виправити провал з «малиною». Так було в теорії. На практиці ж обидва усвідомлювали, що їхні шанси приблизно такі ж, як у пітчера[15], котрий вирішив пробити з забороненої позиції.

      У Віка були й інші проблеми. Уже понад вісім місяців він відчував, що вони з дружиною поволі віддаляються одне від одного. Вік і досі її кохав, а Теда просто-таки обожнював, проте атмосфера ставала дедалі напруженішою, і він відчував, що на обрії збираються хмари і справи можуть піти ще гірше. момент для великого турне маршрутом Бостон – нью-Йорк – Клівленд був не найкращий, бо саме цей час він планував провести разом із родиною, цілком присвятивши себе домашнім справам. Коли він тепер дивився в обличчя Донни, то бачив, що в його лініях і вигинах, просто під шкірою, зачаїлася незнайомка.

      І це питання. Воно все крутилось і крутилось у його голові в ті ночі, коли він не міг заснути, а таке траплялося частіше й частіше. Чи не з’явився в неї коханець? останнім часом вони рідко спали разом. Вона робила це з іншим? Він сподівався, що ні. Але чи справді він так думав? Зізнавайтеся, містере Трентон, інакше доведеться відповідати за наслідки.

      Ні, він не був певний. Не хотів бути певним. Боявся: якщо дізнається правду, це означатиме кінець їхнього шлюбу. Він досі був закоханий у неї по вуха, навіть не розглядаючи можливості скочити в гречку, і міг багато чого пробачити. Але не те, що йому наставляють роги у власному будинку. Він не хотів носити роги, що проросли аж з вух, не хотів, щоб діти на вулиці сміялися з кумедного дядька. Він…

      – Що ти сказав, Родже? – спитав Вік, виринаючи зі своїх роздумів. – Я не почув.

      – Передаю дослівно: я сказав, хай ця червона каша йде до дідька.

      – Ось за це я й вип’ю, – відповів Вік.

      – Ну давай, – Роджер підняв склянку.

      Вік випив.

      За тиждень після невеселої зустрічі Віка і Роджера в «Жовтій субмарині» Ґері Первієр сидів на своєму порослому бур’янами подвір’ї біля підніжжя пагорба «Сім дубів», що на дорозі № 3, п’ючи коктель – чверть холодного апельсинового соку на три чверті горілки «Попов». Він прилаштувався в тіні в’яза, що перебував на останній стадії голландської хвороби[16], примостивши зад у замовленому поштою з супермаркету «Сірс Робак» протертому кріслі-гойдалці, яке теж доживало свої останні дні. Він пив горілку «Попов», бо вона дешева. Під час свого останнього алкогольного рейду до Нью-Гемпширу Ґері зробив чималі запаси. Пійло не було дорогим і в Мейні, та в Нью-Гемпширі коштувало просто копійки, і своїм добробутом цей штат завдячував приємним сторонам людського життя: щедрій лотереї, дешевому спиртному та цигаркам і туристичним принадам на зразок селища Санти і Ковбойського містечка. Ох, старий добрий Нью-Гемпшир. Крісло поволі

15

У бейсболі – гравець, який виконує подачу.

16

Голландська хвороба в’язів спричиняється грибками. Під їхньою дією сік у дереві поступово перетворюється на камідь, від чого рослина пізно випускає листя, рано його скидає і взагалі поступово всихає.