Крістіна. Стівен Кінг

сили через подвійні глушники. І звідкись я знав, що всередині стоїть коробка передач «Герст», а дуги оббивки стелі – фірми «Ф’юеллі»; моторне масло «Квакер Стейт» щойно замінили – і було воно чистого бурштинового кольору, барви автомобільної крові.

      Раптово вмикаються двірники, і це дивно, бо за кермом нікого нема, машина порожня.

      …їдьмо на прогулянку, здорованю. Покатаймося.

      Я хитаю головою. Я не хочу туди заходити. Я боюся туди заходити. Я не хочу кататися. І тут двигун починає гарчати, прискорюється і затухає, прискорюється і затухає, це голодний звук, страшний, і щоразу, як двигун гарчить, Крістіна ніби рветься вперед, мов злий пес на слабкому повідку… і я хочу рухатись… але ноги наче приросли до асфальту під’їздної доріжки.

      …останній шанс, здорованю.

      І перш ніж я встигаю відповісти – чи навіть придумати відповідь – пронизливо верещить гума коліс, цілуючи бетон, і Крістіна кидається на мене, щирячись решіткою радіатора, наче ротом, повним хромованих зубів; її фари сердито спалахують…

      Я прокинувся від власного крику в мертвій пітьмі другої години ночі; власний голос прозвучав страшно для моїх вух, але ще страшнішим був хуткий гупіт босих ніг у коридорі. Обома руками я міцно вхопився за простирадло, яке витяг з-під себе цілком, воно лежало, усе зіжмакане, посеред ліжка. Усе моє тіло було слизьким від поту.

      Далі по коридору Еллі з власним жахом викрикнула: «Що це було?»

      Мою кімнату залило електричне світло, і на порозі стояла мама, в короткій нічній сорочці, яка показувала більше, ніж мама собі дозволяла, хіба що ситуація була найекстренішою, а одразу позаду неї тато зав’язував пояс халата, під яким нічого не було.

      – Сонечко, що таке? – спитала мама, дивлячись на мене широко розплющеними переляканими очима. Я вже й не пригадаю, коли вона отак називала мене «сонечком» – коли мені було чотирнадцять? дванадцять? може, десять? Не знаю.

      – Деннісе? – мовив тато.

      Елейн стояла позаду них і дрібно тремтіла.

      – Ідіть спати, – сказав я. – Мені просто поганий сон наснився, от і все. Пусте.

      – Ого, – протягнула Елейн, шокована пізньою годиною та нагодою, і тому з повагою. – То, видно, цілий фільм жаху був. Деннісе, що тобі снилося?

      – Що ти вийшла заміж за Мілтона Додда й ви переїхали жити до мене.

      – Деннісе, не дражни сестру, – сказала мама. – Що тобі снилося?

      – Я не пам’ятаю, – відповів я.

      Раптом я зрозумів, що простирадло в мене зіжмакане й назовні виглядає темний жмут лобкового волосся. Я бігом прикрився, а в голові блискавкою промчали винуваті думки про мастурбацію, полюції та ще бозна-що. Повна дезорієнтація. Мить чи дві голова йшла обертом, і я навіть не міг згадати, великий я чи малий – була тільки та темрява, сповнена жаху, і всепоглинаючий образ машини, що трохи виривалася вперед, коли двигун ревів, потім відкочувала назад, знову кидалася вперед, капот вібрував над двигуном, решітка щирилася сталевими зубами…

      Останній шанс, здорованю.

      Потім рука матері, прохолодна й суха, лягла на мій лоб, пильнуючи жар.

      – Мам,