Крістіна. Стівен Кінг

і стрімко почимчикувала у вітальню.

      – Еллі, гляди не розсип усе по підлозі, – попередив її тато, трохи підпсувавши їй вихід.

      Я понишпорив у холодильнику й витяг шматок болонської копченої ковбаси та сумний на вигляд помідор. Ще там лежало півпачки плавленого сиру, але надмірне захоплення цим лайном у початкових класах геть знищило мою любов до нього. Я вирішив задовольнитися квартою молока до сендвіча й відкрив бляшанку супу «Кемпбелз» із консервованою яловичиною.

      – Він її забрав? – поцікавився в мене тато. Мій тато працює податковим консультантом у «Ейч amp;Ар Блок», а ще позаштатно надає послуги, пов’язані з податками. Колись він був штатним бухгалтером найбільшої архітектурної фірми в Піттсбурзі, але потім у нього стався інфаркт, і він звільнився. Він добра людина.

      – Ага, забрав.

      – Таке ж страхопудало, як і спершу здалося?

      – Гірше. А де мама?

      – На занятті.

      Тато зустрівся зі мною поглядом, і ми обидва ледве не захихотіли. Та одразу ж подивилися в різні боки, бо стало соромно – але навіть щирий сором допоміг не сильно. Мамі сорок три, працює гігієністом у стоматологічній клініці. Вона довго не працювала за фахом, та після татового інфаркту повернулася на роботу.

      Чотири роки тому мама вирішила, що в ній загинула письменниця. І почала строчити вірші про квіти й оповідання про милих стареньких чоловіків у жовтні своїх літ. Час від часу з-під її пера виходила жорстка реалістична річ про юну дівчину, перед якою виникала спокуса «ризикнути», та потім вона вирішувала, що незрівнянно краще буде, якщо вона Збереже Її Для Шлюбного Ложа. Цього літа вона записалася на письменницький курс у Горліксі – а там, як ви пам’ятаєте, викладали Майкл і Реджина, – і записувала всі свої теми та історії в блокнот, який назвала книжкою «Нарисів про любов і прекрасне».

      Так і чую, як ви зараз думаєте (і добре, коли так), що немає нічого смішного в жінці, яка примудряється і працювати, і про сім’ю піклуватися, коли вона вирішує спробувати щось нове, трошки розширити свої горизонти. Звісно, ви будете праві. А ще ви можете подумати, що в нас із батьком були всі причини соромитися самих себе, що ми просто дві шовіністичні свині чоловічої статі, які рохкають там щось у себе на кухні – і знову будете абсолютно праві. Я не сперечатимуся за жодним із цих пунктів, скажу лише, що якби вам так само часто читали вголос із «Нарисів про любов і прекрасне», як нам з татом (і Елейн), то ви б трохи краще зрозуміли, звідки ростуть ноги в наших підсміювань.

      Ну, вона була і є класною мамою; здогадуюся, що й для тата вона класна дружина – принаймні я ніколи не чув, щоб він скаржився, а ще він ніколи не пиячив цілу ніч поза домом, і все, що я можу сказати на наш захист, – їй в обличчя ми не сміялися ніколи, жоден з нас цього не робив. Виправдання таке собі, я розумію, але в усякому разі, це краще, ніж нічого. Ніхто з нас нізащо у світі не завдав би їй такого болю.

      Я затулив рота долонею й намагався задушити смішки. Тато моментально вдавився хлібом з коричневим цукром. Не знаю, про що подумав він, але в мене в пам’яті спливло порівняно