Темна синя вода. Джерело. Радій Радутний

випадок, якщо знайдуть власними силами – бо все-таки менше кварталу додому, цілком можуть і пройтися вулицями, в будинки позазирати – то на цей випадок принаймні одного з них я знайду першим.

      Томка радісно кинулася назустріч й обуреним нявканням почала вивалювати місцеві новини – рудий собака її обгавкав, чорний кіт прийшов начебто в гості й виїв, негідник, усе молоко з мисочки, а горобці, ох уже ці мені нахабні горобці! так і пурхають, так і пурхають, але до лап не йдуть. А ще, хазяїне, без тебе холодно й страшно, дай-но я заскочу тобі на коліна, згорнуся клубочком й трохи повуркочу…

      Розділ 2

      Миготлива ніч

      Документ виявився таки перепусткою. Об’єкт не так щоб дуже режимний – місцевий заводик, й дядько не так щоб дуже поважний – не білий комірець і навіть не синій. Слюсар якийсь, абощо. Ну, може, оператор верстата, з ЧПУ. Якщо вони тільки тут лишилися, ті верстати з ЧПУ.

      Оце сказав би хтось мені в сімдесятих, що верстати з числовим програмним управління стануть невигідними – я б посміявся. Як же так, це ж автоматика, кібернетика, вона ж поступово звільняє людину від марудної, одноманітної праці, надає час для творчості, для польоту думки…

      Ага.

      Виявилося, що пролетарю важливіше пиво та ковбаса, а робота краще нетворча. Натиснути тут, тут і тут, покрутити отут, зняти готове, покласти в контейнер ліворуч, взяти заготовку з контейнера праворуч, затиснути у патрон, натиснути тут, тут і тут. Все!

      Й доміно в обідню перерву.

      Або ще краще – охоронцем. Посидів дві години на прохідній, потім у будці над парканом, потім територією повештався, з колегою ляси поточив про футбол – «наші їхнім, ах, як наші їхнім!.. а суддя все одно мудак!» – і все. Ані тобі думати не треба, ані творити. Хай коні думають, у них голова велика, а творять художники, їм за це гроші платять, хоча краще б дорогу нормальну побудували…

      Не спалося.

      І не лише тому, що адреналін ще не вивітрився, але й через всякі думки. Прокрутив у голові бійку, відзначив помилки; прокрутив кілька хвилин перед бійкою, відзначив, як міг би її уникнути. Ну як уникнути? Дуже просто. Дивитися під ноги й не чавити своїм сорок шостим яскраві дитячі машинки. А пиво краще пити вдома. З кішкою. Вона, щоправда, пива чомусь не п’є, але мишей винищила.

      Я пробував заплющити очі й розплющити, але сон не йшов, й не лише через аналіз сутички. Щось крутилося в голові стороннє, більш давнє, аніж дурнувата бійка, але й не вчорашнє. Хоча, якщо поглянути на годинник, чи то пак на мобілу, то, мабуть, все-таки й учорашнє, бо цифри вже перескочили щодобовий бар’єр із суцільних нулів.

      Збіг? Та який там збіг. Просто наполегливий Ігор, чи той, хто там за ним стоїть, вирішили довести справу до кінця, а може, й з самого початку саме таке й планували. Одна машина зранку, інша звечора, а може, й серед білого дня хтось неподалік проїдеться, а я, накручений, й від нього сахнусь. Оце й усе. Простенька одноходівка.

      Цікаво, скільки йому обійшовся проїзд того червоного-ревучого-невідомо якої марки? Бо пролетарі біля кіоска навряд чи дорого, може,