Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

разом з ними, приберете трап від літака, а коли я його переведу на нове місце, приставите трап до перекритих крил. До крил, не до дверей. Зрозуміло?

      Вони кивнули. Окинувши їх поглядом, Браян побачив, що вперше відтоді, як вони тут сіли, в людей з’явився яскравий блиск в очах.

      «Звичайно, – подумав він. – Тепер у них є чим зайнятися. І в мене також, слава Богу».

      3

      Йдучи в гурті до заправника, який стояв лівіше вільного перехідного хобота, Лорел усвідомила, що бачить його.

      – Господи, – промовила вона. – Уже знову на день розвидняється. Скільки ж це часу минуло відтоді, як стемніло?

      – Менше сорока хвилин, за моїм годинником, – сказав Боб. – Але маю підозру, що мій годинник не вельми точно вимірював час, поки ми перебували поза літаком. Та й взагалі, в мене таке відчуття, що час тут не має великого значення.

      – Що буде з містером Тумі? – спитала Лорел.

      Вони підійшли до заправника. Це був невеличкий автомобіль з відкритою кабіною, баком позаду і змотаними по боках товстими чорними шлангами. Нік обняв Лорел за талію і розвернув до себе. На якусь мить у неї з’явилася божевільна думка, що він хоче її поцілувати, і Лорел відчула, як у ній прискорилося серце.

      – Я не знаю, що з ним буде, – сказав Нік. – Лише знаю, що у вирішальну мить я зробив вибір на користь того, що просила Дайна. Я лишив його лежати непритомним на підлозі. Нормально?

      – Ні, – відповіла вона дещо нетвердо. – Але я припускаю, що й так гаразд буде.

      Він легенько усміхнувся, кивнув і на мить притис її за талію.

      – Ви не проти були б піти зі мною повечеряти, коли і якщо ми повернемося до Лос-Анджелеса?

      – Так, – відразу ж відповіла вона. – Це те, на що я з нетерпінням чекатиму.

      Він знову кивнув.

      – Я також. Але якщо ми не зможемо дозаправити цей лайнер, ми не полетимо нікуди. – Він подивився на відкриту кабіну заправника. – Ви зумієте знайти нейтральну позицію, як гадаєте?

      Лорел зміряла поглядом важіль, що стирчав з підлоги кабіни.

      – Боюся, я кермую тільки з автоматичними трансмісіями.

      – Я зроблю це.

      Алберт стрибнув до кабіни, натиснув зчеплення, а потім уп’явся очима в діаграму на головці важеля. Позаду нього завив, прокидаючись до життя, другий двигун «767-го», а коли Браян піддав газу, обидва двигуни почали ревіти дуже сильно. Гуло дуже гучно, але Лорел зрозуміла, що її це не дратує. Це притлумило той, інший, звук, принаймні тимчасово. І ще їй кортіло подивитися на Ніка. Невже він насправді запросив її на вечерю? Це вже зараз здавалося таким, у що було важко повірити.

      Алберт перемкнув швидкості, потім погойдав важелем коробки передач.

      – Годиться, – сказав він і зіскочив на землю. – Залізайте, Лорел. Щойно ми його покотимо, вам треба різко забирати вправо, щоб ми розвернули його кругаля.

      – Гаразд.

      Вона нервово озирнулася, коли троє чоловіків вишикувалися в ряд позаду заправника, з Ніком посередині.

      – Ви готові? – запитав той.

      Алберт