Ловець снів. Стівен Кінг

привіт, темряво, моя стара подруго. Про цей метод він, як не дивно, вичитав в одному з уподобаних Джонсі детективних романів Кінсі Мілхоуна. Детективні романи й фільми жахів – ось і всі головні радощі в житті Джонсі.

      За великим рахунком, Генрі схилявся до «виходу Гемінґвея».

      Піт добив першу банку пива і з зосередженим виглядом відкоркував другу.

      – Що ти на це скажеш? – запитав Піт.

      Генрі відчув поклик з іншого всесвіту, того, де живі по-справжньому хочуть жити. Як завжди останнім часом, це розбудило в ньому нетерплячку. Але було важливо, щоб ніхто нічого не помітив, а в нього з’явилося відчуття, нібито Джонсі все ж почав щось підозрювати. Бобер, можливо, теж. Ці двоє могли час від часу зазирнути в душу. Піт був ні сном ні духом, але міг бовкнути що-небудь іншим, наприклад про те, яким відлюдькуватим став старий Генрі і щось його гризе, а Генрі цього не хотілося. Це буде остання спільна поїздка в «Діру в стіні» для їхнього квартету, для старої банди з Канзас-стрит, для Кривавих піратів третього й четвертого класів, і йому хотілося, щоб поїздка ця вдалася. Хотілося, щоб звістка їх приголомшила, навіть Джонсі, який навідувався до нього найчастіше й робив це постійно. Хотілося, щоб вони сказали, що ні про що навіть не здогадувалися. А ще краще, щоб вони втрьох сиділи, похнюпившись, і, не в змозі дивитися один одному у вічі, думали про те, що повинні були здогадатися, що бачили знаки, але нічого не зробили. Тому він повернувся в той, інший всесвіт, обережно й переконливо зображуючи зацікавленість. Хто-хто, а психіатр міг це зробити.

      – Що я скажу на що?

      Піт закотив очі.

      – Я про крамницю, дірява твоя довбня. Про всі ці нісенітниці, які молов старий Ґосселін.

      – Пітере, його називають «старий Ґосселін» недарма. Йому ні багато ні мало вісімдесят років, а єдине, чого в дідів та баб надміру, то це істерія.

      «Скаут», теж не весняне курча – чотирнадцять років і майже дві подорожі навколо одометра, – вискочив із колій і відразу ж пішов юзом, незважаючи на чотириколісний привід. Генрі крутнув кермо і мало не розсміявся, коли Піт упустив пиво на підлогу й закричав: «Гей! Обережніше, твою ж нехай!»

      Генрі зменшив швидкість і, відчувши, що «скаут» вирівнявся, знову натиснув на газ, навмисне розганяючись занадто різко і дуже сильно. «Скаут» знову пішов юзом, цього разу іншим боком, і пролунав новий крик Піта. Генрі зменшив газ, «скаут» ухнув у колії й покотився далі гладенько, як по рейках. Рішення покінчити з життям має одну перевагу – тебе перестають турбувати дрібниці. Вогні фар прорізали день, наповнений на схилі свого існування мільярдами сніжинок, серед яких не знайти двох однакових, якщо вірити загальноприйнятій думці.

      Піт підняв банку пива (розлилося зовсім небагато) і поплескав себе по грудях.

      – Ти не занадто швидко їдеш?

      – Скоріше занадто повільно, – сказав Генрі, після чого, немов ніякої їзди юзом не було (а вона була) і плин його думок не переривався (а це й справді так), продовжив: – Групова істерія найчастіше трапляється в дуже старому