Ловець снів. Стівен Кінг

через відчинені наполовину дверцята. Генрі підхопив його під пахви й потягнув на себе. Обидва повалилися на сніг, і Генрі раптом охопило déjà vu, і таке сильне й несподіване, що він навіть подумав, чи не відключився. Хіба в дитинстві вони не дуріли так само? Звичайно, дуріли. Наприклад, того дня, коли вчили Даддітса робити снігових янголів. Раптом хтось зареготав, змусивши Генрі смикнутися від несподіванки. Потім він зрозумів, що сміється сам.

      Піт сів, невдоволено виблискуючи ошалілими очима.

      – Що ти ржеш? Цей недоумок нас мало на той світ не відправив. Задушу сучого сина.

      – Не сина, а саму суку, – сказав Генрі. Він розсміявся ще голосніше і подумав, що Піт, напевно, не розчув, тим більше при такому вітрі, але йому було все одно. Нечасто він почувався так чудово.

      Піт підвівся на ноги, так само невпевнено, як тільки-но Генрі, і той уже хотів був сказати щось розумне, наприклад що Піт зовсім непогано рухається для людини з поламаною ногою, але не встиг, – Піт зі стогоном повалився назад на сніг. Генрі підійшов, обмацав витягнуту вперед ногу Піта. Нічого незвичайного не намацав, але хіба можна що-небудь визначити крізь такий шар одягу?

      – Ні, все ж таки не зламана, – промовив Піт, хоч і задихався від болю. – Здається, меніск защемив, як того разу, коли у футбол грав. Де вона? Ти впевнений, що це баба?

      – Так.

      Піт піднявся й пострибав навколо передньої частини машини, тримаючись за коліно. Ціла фара все ще яскраво світила в сніг.

      – Ну, якщо вона не виявиться сліпою або калікою, я не знаю, що з нею зроблю, – гарячкував Піт. – Я їй дам такого пенделя, що вона буде летіти до самого Ґосселіна.

      Генрі знову розсміявся. Просто йому уявилося, як Піт, що скаче на одній нозі, даватиме їй пенделя. Кордебалет.

      – Пітере, не ображай її! – крикнув він, підозрюючи, що напади маніакального сміху позбавляють його інтонацію хоч якоїсь суворості.

      – Не буду, якщо вона не огризатиметься, – кинув на ходу Піт. Голос, який доніс вітер, чимось нагадував ображену бабцю, від чого Генрі засміявся ще дужче. Щоб подивитися на рану від перемикача поворотників, він спустив джинси й кальсони, залишивши самі труси.

      Це був неглибокий поріз на внутрішньому боці стегна, дюйми три[32] завдовжки. Крові натекло чимало – вона досі сочилася, – але Генрі здалося, що нічого надто страшного не сталося.

      – Що за фігня? У тебе голова взагалі є на плечах? – пролунав невдоволений голос Піта з іншого боку перевернутого «скаута», двірники якого досі «рип-бумкали» з боку в бік. І хоч мова Піта була пронизана лайками (напевне, під впливом Бобра), Генрі вона, як і раніше, нагадувала скарги підстаркуватої шкільної вчительки, і від цього він знову розсміявся, коли натягав штани.

      – Якого біса ти тут розсілася посеред цієї довбаної дороги, посеред цієї довбаної хуртовини? Ти п’яна чи що? Або на наркоті? Це ж якою тупоголовою коровою потрібно бути! Гей, чого мовчиш? Через тебе ми з другом мало не загинули, так що хоча б… А-а-а, трахни мене,

32

3 дюйми ≈ 7,5 см.