Одного разу на Дикому Сході. Владислав Івченко

труп вістового. Одразу зрозумів, що сталося, плеснув себе долонею по лобу. – А Загорулько де?

      – Який Загорулько? – спитав Ліберман.

      – Боєць Загорулько! Я ж з ним її відправив! Він на возі був! – закричав Жникін і схопився за маузер.

      – З Четом? – тихо перепитав Єрофеєв і скривився.

      – З ним! – заволав Жникин.

      – Може, вона його в полон узяла? – спитав комісар.

      – Чета в полон не візьмеш, – сумно відповів комполку.

      – Зрадив! Зрадив, селюк задрипаний! – заверещав Жникін.

      – У погоню! – наказав Ліберман.

      Вони зірвалися з місця, мчали по сліду воза, але швидко знайшли його порожнім і без коней, яких втікачі випрягли.

      – Пересіли! – закричав Єрофеєв. – Обшукати тут все!

      Вже увечері Єрофеєв і Ліберман сиділи у куркульській хаті, яку займав штаб, та пили спирт. Зайшов матрос Жникін, весь в пилюці, ледь на ногах тримався від виснаження.

      – Все обшукали! Як крізь землю провалився той Загорулько!

      – Це він уміє, – кивнув Єрофеєв.

      – Завтра виступаємо. Доженемо їх! Нікуди не дінуться, – Ліберман стукнув кулаком по столу, аж чарки підстрибнули.

      – Піду скажу хлопцям, щоб готувалися, – комполку вийшов з кімнати. Вже на вулиці сказав сам собі: – Спробуй ти Чета наздогнати! – зітхнув і закрутив головою.

      Віддавши всі накази і перевіривши охорону, Єрофеєв сів покурити. Спочатку в садку, але там вже почали тхнути трупи, жара ж бо. Зайшов у двір, там скрутив цигарку. Затягнувся тютюновим димом.

      З цим Четом він був добре знайомий. Ще на царській війні потоваришували. Згадав, як георгіївськими кавалерами прибули на відпочинок у якесь білоруське містечко неподалік від лінії фронту. Ось вже Андрій познайомився з якоюсь дівчиною, танцювали.

      – А ходімо до мене, – запросила дівчина, яка вже розповіла, що працює покоївкою у багатих людей.

      – А панна не лаятиме?

      – Панна тільки зрадіє, – посміхнулася дівчина. – І товариша свого бери, – вона кивнула в бік Чета.

      Чого б і ні? Радо пішли і невдовзі вже були у великому будинку, радше палаці. Там зустріла їх красива, чорноволоса жінка в аж занадто відкритій сукні. Пили солодке вино, їли фрукти, деяких Андрій і назв не знав. Потім Єрофеєв з покоївкою попрямували до кухні, а Чет із пані до її спальні на другому поверсі.

      Єрофеєв вже кохався зі служницею, коли почув нагорі крики та постріли.

      – Пан прийшов! – злякалася покоївка, але солдата не відпустила. – Ні, ще!

      Ледь Єрофеєв вирвався з палких обіймів, побіг сходами нагору. Там побачив чоловіка в офіцерській формі, який валявся на підлозі та плакав. З носу його юшила кров. Чет голяка стояв біля стіни, тримав ногу на револьвері.

      – Уявляєш! На самому цікавому увірвався! – зареготав Чет. Пані сиділа на ліжку і не виглядала дуже вже засмученою тим, що відбувалося. З презирством дивилася на чоловіка, який стукав кулаком по підлозі і плакав, наче гімназистка. Зі сліз та крові утворилася ціла калюжка.

      Потім приїхала поліція, викликана сусідами. Невдовзі Єрофеєв і Чет опинилися