Судний день. Ярослав Яріш

заступитися за православних на Правобережжі Дніпра. А на мою думку, треба піти і польським магнатам надавати по руках, а короля їхнього відтягати за вуха, – відповів фаворит, знову зігнувшись над столом. Присутні багатозначно переглянулися. Навіть крізь пітьму можна було побачити посмішку, яка з’явилась на обличчі князя.

      – Устами фаворита матушки глаголить істина, – сказав він.

      Усі присутні, крім самого фаворита, його зрозуміли. А той тим часом закотив наступний шар у лузу.

      – Отже, її величність має намір виступити проти поляків, – сказав губернатор.

      – Не проти поляків, а проти магнатів, які своєволять і виступають проти короля, – поправив арокурор. – Так чи інакше, а землі Правобережжя треба буде брати під свій контроль.

      – Це правда. Тамтешні православні сплять і бачать себе під протекторатом цариці-матінки. Малоросію треба об’єднати під нашою рукою, – це вже обізвався граф.

      Фаворит тим часом продовжував успішно заганяти шари у лузи. Було таке враження, що він і не дослуховується до розмови.

      – Але ми не можемо ввести війська на Правобережжя. Тоді ми посваримося не тільки з поляками, але і з Австрією, Пруссією, не говорячи вже про турків, – зауважив губернатор. У графа ніби вже була готова відповідь:

      – Ми не можемо ввести війська у мирний час. Але якщо ситуація у наших сусідів поляків буде настільки напружена, що вийде з берегів, наче повінь навесні, ми змушені будемо перейти Дніпро для того, щоб захистити свої кордони. Ну, і, звісно, сам король польський має попросити нашої допомоги. За це жодна країна світу не зможе нас звинуватити.

      На деякий час знову запала мовчанка. Усі співбесідники гарячково думали. Заговорив князь.

      – Скоро буде сейм. Офіційно на ньому ми будемо захищати православних, їх права. Мусимо заключити такий трактат з поляками, щоби спровокувати магнатів на заколот проти короля. Він попросить допомоги, тоді ми сміливо зможемо ввести війська на Правобережжя, ніби для наведення порядку, а самі окупуємо ці землі.

      Усі присутні тут, а особливо князь, чудово розуміли, яку роль у житті кожного з них може відіграти комбінація, яку зараз можна розіграти на польській шахівниці. Король Станіслав, як і декілька його попередників, зробив спробу урізати права магнатів, які по суті керували державою. До цього його спонукала цариця Катерина, яка і «підсадила» його на престол. Проте магнати не здавалися. Назрівав конфлікт. Якщо магнатів дотиснути, а вони, як пружина, почнуть випрямлятися, підійматися, вставати, король не витримає, злякається і покличе на допомогу Катерину, а та введе війська.

      Звичайно, Європа і Туреччина стануть дибки. Окупація, можливо, і не буде довгою, але Росія за цей час встигне взяти участь у перерозподілі майна, землі, урядових посад, російські дворяни заведуть родинні стосунки з польськими магнатами. Імперія виграє немало, не кажучи вже про кожного з цих панів, які зібралися тут. Хоча про особисті інтереси не було прийнято говорити вголос, бо, як відомо, на Сибіру багатства були ні