Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій

Читать онлайн.
Название Дядечко на ім’я Бог
Автор произведения Євген Положій
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2008
isbn 978-966-03-4494-5



Скачать книгу

однак схожість просто вражала.

      Пройшовшись далі вулицею, я натрапив на недороге кафе. Однак з'їв я небагато, швидко відчувши, що ситий. Дивно: маючи зріст метр вісімдесят п'ять і вагу дев'яносто п'ять кілограмів, я завжди їв багато. Тіло продовжувало усіма м'язами жалітись на нечувані навантаження, на які я прирік його в Петрі. Рецепт, як я зрозумів, один – рухатись. Я запитав у офіціанта, як пішки добратися до цитаделі. Виявилося, що шукати центральний вхід зайве – майже навпроти амфітеатру є східці. Усе-таки у вільному пересуванні по світу є очевидні переваги: «На огляд пірамід – півгодини, тут вам – десять хвилин, не губитись, триматися гурту, за прапорці не забігати, збираємося за п'ять хвилин біля автобуса…» – і така інша дурня. Тебе ганяють, як вівцю, ти відчуваєш себе наче полонений, а гід – це твій добрий конвоїр. А я оце спокійно фотографував собі амфітеатр, який було чудово видно з оглядових майданчиків, ніжився на весняному теплому сонечку і неквапно піднімався східцями вгору.

      Амман із висоти цитаделі як на долоні. Вражав велетенський йорданський прапор, який майорів над містом на вітрі на височезному шпилі. Нагулявшись фортецею, я присів на залишки стіни із західного боку. Переді мною розляглися, певне, не найсучасніші й не найпрестижніші квартали йорданської столиці: дво– або триповерхові будинки переважно світлих кольорів, щільно збудовані на пагорбах. Ліворуч на стіні, метрів за двадцять, сидів чоловік похилого віку і щось нотував у зошиті. Вітер тріпав його сиве волосся, він то писав, то підпирав голову рукою і довго дивився вниз, на місто, – здавалося, що він пише вірш або заповіт. Я також вирішив трохи перепочити і спокійно підбити перші підсумки майже трьох діб подорожування. Отже, судячи з усього, батько не поспішає на побачення зі мною і не збирається змінювати стилю спілкування. Найпевніше, це й далі будуть якісь незграбні шаради-повідомлення. Наскільки я розуміюся на міжнародному становищі, військові консультанти тепер потрібні в Сирії чи Ізраїлі, хоча листа написано в Дамаску, – але це таке: написати можна що завгодно. Може, він працює в Іраку: там уже рік, як іде війна, хто його знає… Сирія й Ізраїль – вороги: кажуть, на кордоні сирійці перевіряють навіть книжки й записники, – і якщо знаходять хоча б слово на івриті, візу не отримати ніколи. Це вже не кажучи про наявність самої ізраїльської візи в паспорті – можуть і побити. В Ізраїль із Йорданії можна в'їхати без перешкод, а от як потім? Є, кажуть, один хитрий спосіб через міст короля Хусейна потрапити на добу до Ізраїлю – там до паспорта приколюють лише відповідний папірець, тобто документ лишається чистим… Але яка мета моєї подорожі? Що хоче повідомити мені батько? Я написав мамі CMC із цим запитанням ще вчора ввечері, але відповіді так і не дістав. Мама лише питала, чи все добре, а моє питання геть зігнорувала. Найбільше я хвилювався про Бірму: в неї мала бути тічка. У такі дні за нею треба дивитись в обидва, проґавиш – і все, народяться якісь байстрюки від недоношеного колі чи боксера. Ні, це зовсім не ревнощі, – я лише піклуюся