Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?

      – Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! – наказав цар.

      Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.

      Рано-вранці півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:

      – Кукуріку, будь здоровий, світлий царю!

      – Піймайте того півня й відрубайте йому голову! – лютував цар.

      Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця – слідом за півником. У густому лісі залишився ведмідь, у глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі над полониною затаївся вовк.

      Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:

      – Кукуріку, простели, діду, плахту!

      Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.

      Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.

      – Для чого тобі, діду, мірка? – питає баба.

      – Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! – відповідає дід.

      Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв і на дно мірки приліпився золотий крейцер.

      Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.

      – Стели плахту! – кричить курочка бабі.

      Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахкала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.

      Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.

      Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня і співає:

      – Кукуріку, простели, діду, плахту! Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!

      Казка про котика та півника

      Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик було у скрипочку грає, а півник тільки співає. Котик було йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик було, йдучи, наказує:

      – Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.

      – Добре, добре, – каже півник; засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.

      Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й промовляє:

      – Ходи,