Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

цап, баран і котик біля вогнища; аж дивляться – непрошений гість іде: вуйко Медведенко.

      – Пустіть, – каже, – зігрітися! Щось мене студить…

      – Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Медведенку! А звідки Бог провадить?

      – Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю… Іду до лисиці лікуватися.

      Ну, стали разом темну нічку ночувати. Ведмідь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном біля ватри.

      Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий – та просто до стога!

      – Фу-фу! – каже білий вовк. – Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану попробуймо, хто міцніший!..

      Примітки

      1

      Соб – вигук, яким повертають коней або волів ліворуч.