Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

раз!

      Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то ж була, ви знаєте, їжачиха!). Побіг ще раз – а там їжак:

      – А я вже тут!

      Знов кинувся заєць бігти.

      Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви – підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.

      – Ніколи не треба сміятися з слабішого, – сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.

      Казка про дідового півника і бабину курочку

      Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали – ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у бабусі – курочка.

      Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко – й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові й каже вона:

      – У тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко.

      Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився дід і прогнав його.

      Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:

      – Куди ти йдеш?

      Відповідає йому півник:

      – Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися.

      – Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! – мовить ведмідь.

      – Ставай за мною! – каже впевнено півень.

      Ідуть двоє. Попереду півень, за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.

      – Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?

      – Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися! – відповідає півень.

      – Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! – каже вовк.

      – Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім!

      Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.

      – Куди ти, півнику, з вуйком ведмедем і братиком вовком ідеш? – питає лисиця.

      – Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися.

      – Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! – скаржиться лисиця.

      – Ставай четвертою! – мовить півник. – Будеш у нашій компанії!

      Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.

      Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:

      – Кукуріку, я тут, світлий царю!

      Почув цар й каже своєму слузі:

      – Іди, запитай, що хоче півень.

      Півник каже:

      – Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.

      Наказав цар, щоб півня впустили між курей.

      Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:

      – Впусти