Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

зайшов ті кури брати, як мня в стодолі заперли і зачали в мені кусть ломати, то мені прикріше там було, як тобі ту сидіти. «Подивися, – каже, – колего, тепер на мене, як я виглядаю, же ми боки здерті, збиті, а єднак мусівєм в ксьондза взяти». А вовк каже: «Постав же курку під тую плиту і вступімся на бік; вона прийде до тої курки». А лис до вовка каже: «Я ще зайду під ту плиту, аби вона ще виділа, як я буду їсти».

      Вовк відійшов набік, а лис пішов курку їсти і натягає ту курку там. Змія вилазить з діри і мислить си, же їй ся належить курка. Лис подивився, що вона ся дивить на него, що він курку їсть там та й ще гірше стала на него злосна. Каже: «Тобі є, а мені нема? Я тя тепер безправни можу з’їсти». Але тим часом лис взяв та й пішов за вовком. Відійшли набік, скрилися там, а змій заходить все ближче, все ближче і приходить аж до тої будки. Голодна змія зайшла до будки, щокольвак за курку хапнула, а плита на неї і прикрила. Летить вовк і лис. Приходять там, половина змії під плитов, перед, а половина на дворі, але ще єднак дихає. Вовк каже: «Берім та й виїдаймо відци, ци вона має там в середині ті кури, бо як неправда, то ти провиниш, то єднак будеш мати смерть за смерть». Але лис собі так думає: «Богу дякувати, що вона вже тут лежить… Що ж, – каже, – коби ще виїсти тото черево, то вона вже таки не встане, тогди не буду ся бояти».

      Розжерли тую змію, знайшли штири курки. «Но, – каже вовк до лиса, – щастя маєш, колего, але, може, би ти мені носив за сю справу, що я тобі зробив, кури?» А лис каже до него: «Та бо ти не можеш йти? Ти сильніший, як я». А він йому каже, вовк: «Дурний ти, як я піду, то по коні, по вівці, по велику штуку, я з таким ся не заходжу. А ти єсть мала особа, то тебе прошу, щоби ти мені за тото хоць єдну курку щорання приніс». – «Ну, та єдну, – каже, – можу принести».

      Як прийшов лис по курку на село, трафив знову на тоту господу, де го перше частували. І так само як го заперли в стайні, то го живцем з шкіри скидали. Вовк ділає си свою роботу без лиса.

      Їжак та заєць

      Був собі їжак.

      Якось вийшов він раненько з своєї домівки подивитися на білий світ.

      Вийшов та й каже сам до себе:

      – А піду лишень у поле – подивлюся, як там моя морква та буряки.

      Та й пішов.

      Іде собі та пісеньку мугикає.

      Коли виходить із-за куща заєць. Тоді саме він у полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.

      – О, – каже їжак, – хто прудкий, то вже й на ниві!

      – А ти, – заєць йому, – все кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!

      Їжак дивом здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його й діда лихим словом пом’янули.

      От він зайцеві й каже:

      – Ти, – каже, – мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!

      Заєць як зарегоче:

      – Ти? Наввипередки? Зі мною?!

      А їжак спокійно:

      – А так, із тобою.

      – Ну, добре, – засміявся заєць. – Давай бігти.

      – Ні, – каже їжак, – ще ні.