Маруся Богуславка. Пантелеймон Куліш

Божий! Ти Мечем Кривавим

      Звелів твойму слузі іменуватись,

      Щоб на землі твоєї правди й слави

      Войною та ясиром допевнятись;

      І, мов той гуррикан ширококрилий,

      Я мчусь, куди мій дух повеліває.

      Дає мені твоє натхненне сили

      Губить лихе, що правду зневажає.

      Не мій. Аллахів міч, невірних погубляє.»

VII

      І чистий сніг-завивала схилився

      Над чорною, як ворон, бородою;

      І вид його ясний затуманився

      Якоюсь погаданкою тяжкою.

      «О нене! – стиха, мов мала дитина,

      Промовив Кантемир. – Про що ти,

      Свята, пречиста, ангельська людино.

      Погибла від козацької голоти?

      Невже ж се за гріхи твого палкого сина?

VIII

      Ніхто не рятував тебе від смерти,

      Як я з мечем кривавим на джавурів,

      Мов Божа помста, ринувся, щоб стерти

      З лиця землі невірних гайдабурів.

      Тепер знов образ твій мені з'явився

      У тім обличчі, як печаль, гіркому.

      Про що?. Невже ж за тебе не помстився

      Твій син плачущий на цім кодлі злому,

      На ворозі сьому, в завзятості страшному?

ІХ

      А ти, про що ж і ти з'явився, брате,

      Мені вві сні вже воїном дорослим?.

      Ти кажеш, се у тебе друга мати?

      Вона тобі сосудом богоносним

      Зробилась. Дивне в тебе слово!

      Побачимось, речеш, і Бога в серці

      Я покажу тобі мого святого.

      Ним я живу, ним серце в мене б'єтся…

      О, сне! Ти показав мені мене самого.

Х

      Невже ж ти жив, мій брате, іскро світу,

      Що з матернього серця засвітилась,

      І се було угодно Магомету,

      Щоб жінка та, мов тінь, мені явилась,

      Та тінь свята, що і в юдолі смерти

      Свого синка, зітхаючи, шукає?

      О, не даваймо їй, Заїро, вмерти!

      Нехай розкаже нам про все, що знає,

      Яких близьких людей там на Вкраїні має». —

XI

      «Як посадили, брате, в сонну воду

      Сю справді тінь живої ще людини,

      Вона пробовкнула щось про пригоду,

      Про втрату бідолашної дитини;

      Та сон-вода все горе потушила,

      Тепер старенька любо спочиває.

      У довгім сні воскресне жизні сила,

      Прокинеться від сну аж над Дунаєм:

      Тоді про все життє в гіркої розпитаєм». —

XII

      «Мій сон мені, сеструню, не доснився…

      Я кинувсь братнє видмо обіймати,

      Дивлюсь – чавуш до мене нахилився

      Від беклербека посланець крилатий:

      «Хвала Аллахові! На Чорнім морі,

      Коло Кілії славної, джавурів

      Побито, і Редшид-баша в Босфорі

      До падишахових блискучих мурів

      Галерами пригнав з човнами гайдабурів».

ХІІІ

      Заїро, спогадай тепер про Бушу

      Про договор святий і ляцьку зраду.

      Я на Цоцорі голову Зулушу

      Відтяв моїм мечем за їх неправду.

      Редшид