Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

всіх – чи піший то, чи верхівець.

      13 Ми із чортами вийшли на стежинку

      (Ну ж і компанія!), та зриш людей

      Побожних в церкві, а п’яниць – у шинку.

      16 Мій зір цікавився смолою, де

      Хотів я бачить всі куточки схову

      І всіх, хто шляхом вічних мук іде.

      19 Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову

      Судно нещасне в вирах потопить,

      Вистрибує з-під водного покрову, —

      22 Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,

      Якийсь із грішників червону спину

      Являв очам на блискавичну мить.

      25 І наче жаби під жарку годину,

      Лишаючи все тіло в глибині,

      Самі лиш писки висувають з плину, —

      28 Так скрізь чинили грішники сумні,

      Але, щоб не зіткнутись з Бородою,

      Ховались у киплячій гущині.

      31 Я бачив – серце й досі рве журбою, —

      Як забаривсь один і не пірнув

      (Бува, лишиться й жаба над водою),

      34 А тут Старий Кусака саме був —

      Вчепився в кудли, зліплені страшенно,

      І, як ту видру, сильно смиконув.

      37 Їх імена узнав я достеменно,

      Бо чув безперестанно кличі їх,

      Коли вони звертались поіменно.

      40 «Гей, Неотесо, пазурів кривих

      Дай гостроту йому покуштувати!» —

      Почулись голоси кількох із них.

      43 І я: «Учителю, кортить спитати,

      Хто із смоли киплячої там звівсь,

      Як причепивсь до нього чорт рогатий?»

      46 Мій вождь звернувся: «Звідки ти з’явивсь,

      Коли?» – І дав той відповідь нам скору:

      «В Наваррськім королівстві я родивсь,

      49 І мати віддала служить до двору.

      А батько мій був майстром темних справ,

      Згубив себе й майна велику гору.

      52 Своїм я в короля Тебальдо став

      І, надто захопившись хабарами,

      У цей окріп нарешті я попав».

      55 Тут ікло Вепряче йому зубами,

      Які не сором мати й кабанам,

      Відчути дав, які від бивнів шрами.

      58 Попалась миша в лапи злим котам!

      Та Борода, йому спочинок давши,

      Промовив: «Кинь, йому ще я задам! —

      61 Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:

      – Як хочеш щось дізнатись, то спитай,

      Поки не розшматований назавше».

      64 І вождь: «Скажи, серед тутешніх зграй

      Чи не трапляються якісь латинці

      В смолі?» І той: «Ще мить тому, бодай,

      67 З сусідом їхнім був я наодинці.

      Куди приємніш бути із панком,

      Ніж з тим, хто шле удари навздогінці».

      70 Тут Бахур: «Годі ляпать язиком!» —

      Сказав, і гак у руку, як острогу,

      Уп’яв, і видер з м’ясива шматком.

      73 А Трута-Змій наміривсь теж у ногу

      Встромити гак, але очей грозу

      На нього звів десятник дуже строгу.

      76 Коли ущухло трохи все внизу,

      Мій вождь спитав того, чия несита

      На рану скорб лила гірку сльозу:

      79 «А хто була ця тінь, смолою вкрита,

      Коли весь інший залишив ти люд?»

      Він одповів нам: «То був брат Гоміта,

      82 Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд, —

      Над ворогами владарю