Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

Так кухарі велять своїм підручним

      Втопляти м’ясо гаком в казані,

      Щоб не спливало й залишалось тучним.

      58 І добрий вчитель мій сказав мені:

      «Щоб не побачив хтось тебе одразу,

      Сховайся за уступи кам’яні

      61 Й не бійся, чуючи мені образу,

      Бо від цієї чортівні я діл

      Таких наслухався того ще разу».

      64 А далі перейшов він мосту схил

      І, шостого уздрівши схову ложе,

      Нових набратись мусив мужніх сил.

      67 3 такою лютістю і так вороже

      Не нападають пси на жебрака,

      Що всюди жебрає, де тільки може,

      70 Як біси вистрибнули з-під містка

      Та й кинулись на нього із гаками,

      Але він гримнув: «Геть, юрмо дерзка!

      73 Хай вислухає той мене між вами,

      Кому ясний моєї мови зміст,

      А там, як зможете, тягніть до ями!»

      76 Гукнули всі: «Хай вийде Лихохвіст!»

      І вийшов він, лишивши решту ззаду,

      Й спитав: «Який тебе періщить хлист?»

      79 «Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,

      Невже б то зваживсь, – вчитель мій сказав, —

      Сюди прийти я, знавши вашу зваду?

      82 Я з волі Божої сюди попав.

      Отож не заважай, бо небо хоче,

      Щоб іншому я шлях цей показав».

      85 Пиха чортяча зникла неохоче.

      Він розгубився, упустив свій гак

      І мовив іншим: «Шкода, він проскоче».

      88 Тут вождь мені: «О ти, що певно так

      Сховався за уступ, з кутка зручного

      Виходь, і хай тебе покине ляк».

      91 І я підвівся і підбіг до нього,

      Й чорти мене обстали у злобі,

      І я боявсь їх зрадництва лихого.

      94 Так, бачив я, тремтіли у журбі

      Подолані, виходячи з Капрони,

      В ворожій бачачи себе юрбі.

      97 Припав я до вождя для оборони

      Й в мерзотні пики утопив свій зір:

      Добра не обіцяв їх зір червоний.

      100 Гаки спустили й: «От завив би звір, —

      Між себе мовили, – гучноголосо!»

      Й відповідали: «То й гати до дір!»

      103 Але на них поглянув гнівно й косо

      Той чорт, що говорив з вождем моїм,

      І вигукнув: «Облиш, облиш, Нечосо!»

      106 А там сказав до нас: «Невільно цим

      Уступом вам іти, бо арку шосту

      Зруйновано не знати як і ким.

      109 Щоб іншу путь вам відшукати просту,

      Зайдіть в печери ближчої жерло,

      Там вихід є ще до одного мосту.

      112 Учора без п’яти годин було

      Дванадцять сотень шістдесят шість років,

      Як землетрусом міст той геть знесло.

      115 Я шлю моїх оглянуть з усіх боків

      І стан речей узнати в тім краю, —

      Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.

      118 Десятку, Бородо, збереш свою, —

      Він став лічить: – Ти підеш, Злий Собако,

      Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,

      121 Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,

      Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,

      Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.

      124 По стежці смоляній ідіть самі,

      А ті хай обминуть моста остачу

      Й до переходу йдуть собі в пітьмі».

      127