Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

та не памороч уми!»

      109 А той, бо спритність мав таки чималу,

      Сказав: «Вам добре з Хитруном таким,

      Що віддає своїх вам на поталу!»

      112 Тут Никлокрил, перечачи усім,

      Гукнув йому: «Як пустишся навтіки,

      Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?

      115 Як над смолою крил розмах великий

      Розкину, то і видно буде нам,

      Чи встоїш проти нашої ти кліки».

      118 Читачу, подивуйся чудесам:

      Всі стали очі обертать поволі,

      І перший, хто не довіряв словам.

      121 Цього Наваррцеві було доволі,

      Напружив ноги та й стрибнув собі,

      Урятувавшись від лихої долі.

      124 Усі аж скаженіли у злобі,

      Й найгірше той, хто більшого дав маху.

      Він кинувся, гукнувши: «Я ж тобі!»

      127 Але дарма: бо крил гінких до страху

      Не прирівняти: цей шугнув на дно,

      А той в повітрі уподібнивсь птаху.

      130 Навчилось каченя не так давно,

      Як сокіл надлетить – мале у воду!

      І той у гніві, що втекло воно.

      133 Розлючений Росотопчій нагоду

      Не проминув, щоб дати бій усім,

      І полетів над ямою наброду.

      136 Не стрівся він з хабарником метким,

      Тож бойовисько розпочав гаряче

      На цей раз із товаришем своїм.

      139 А цей, лихий, як яструб той неначе,

      Теж в нього пазурі встромив зо зла,

      Та й впали разом в озеро кипляче.

      142 Жара в смолі їх миттю розняла,

      Та повернутися не мали сили,

      Бо обліпила крила їм смола.

      145 І Борода, як інші, посмутнілий

      Звелів, щоб четверо в парній імлі

      На той бік прірви помагать летіли.

      148 І тут, і там всі сіли на землі

      Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,

      Що вже спеклись в розтопленій смолі.

      151 І ми їх залишили у турботі.

      ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

      1 Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,

      Один за одним надійшла пора,

      Як в міноритів прийнято покутніх.

      4 Мені згадалась байка прастара,

      Подібна тим подіям проречистим:

      Езоп в ній вивів жабу та щура.

      7 В «цю мить» і «зараз» схожість та ж за змістом,

      Що в бійці тій і в баєчних рядках,

      Коли поглянуть оком променистим.

      10 А що думки по других йдуть думках,

      То народилась з тої мислі друга,

      І ось чому подвоївся мій страх.

      13 Я думав так: «Лиш через нас наруга

      Спіткала так їх і жорстоко, й зло,

      Тож їх гризе і гіркота, і туга,

      16 Що зло коли б їх дужче припекло,

      Його б на нас зігнали і негайно:

      Як зайцю з хортом, так би й нам було».

      19 Волосся диба стало незвичайно,

      Коли назад я раптом озирнувсь,

      І так сказав: «Учителю, сховай-но

      22 Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь

      Тих Лихолапів: не одну їх тушу

      Уже я бачу, гнівом всяк надувсь».

      25 І він: «Твоє лице не швидше мушу

      Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,

      Аніж твою пойняту страхом душу.

      28 Думки одним в нас в’яжуться вузлом;

      Мої