Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

На продаж тут немає дів!»

      67 Я озирнувсь, де був учитель гідний,

      І ми невдовзі з ним дійшли туди,

      Де висувавсь уступ гребеневидний.

      70 Ми легко піднялися до гряди

      І рушили по ній у праву руку,

      Лишаючи цю яму назавжди.

      73 Коли звелись на мостову ми злуку,

      Над шляхом, що був страдникам сумним,

      Вожай сказав: «Постій і глянь на муку,

      76 Яка тяжить над грішним людом цим,

      Ти ще не бачив, що це тут за люди,

      Бо йшов із ними в напрямі однім».

      79 Під арку глянувши між скельні груди,

      Відразу я помітив одного,

      Що наче зневажав тягар осуди.

      82 І вождь сказав без розпиту мого:

      «Іде великий приклад страстотерпцям:

      Ані сльози в очах сухих його.

      85 Мов рицар виступає перед герцем!

      Це той Ясон, що золоте руно

      Узяв у колхів розумом і серцем.

      88 Він перш до Лемносу привів судно —

      А там порізали всі гнівноокі

      Жінки чоловіків не так давно.

      91 Пустивши в хід дари й слова високі,

      Він звів там Ізіфілу чарівну,

      Якою сестри зведені жорстокі,

      94 Й лишив її вагітну й самітну.

      Тож мука ця за гріх той знаменитий,

      Ще й помста за Медею навісну.

      97 Із ним ідуть всі інші дурисвіти.

      Та досить роздивлятись перший діл

      І тих, кого припало тут зустріти».

      100 Туди ми вийшли вже, де другий схил

      Перетинався стежкою вузькою,

      Де на мосту лежав прадавній пил.

      103 Тут чулись дужі пирхи над юрбою,

      Що повнила собою другий рів

      Й себе вдаряла власною рукою.

      106 На вінцях же смердючий глей осів

      Од випарів, що знизу йшли, зісподу,

      І для очей нестерпні, й для носів!

      109 Тут дно було тьмянисте, як в негоду,

      Й, щоб яму всю належно озирнуть,

      Мостом зійти ми мали по проходу.

      112 Тих місць ми досягли, куди, мабуть,

      Гній звезено з усіх відхідків світу,

      І грішники в тім смороді гниють.

      115 І тінь побачив я суціль облиту,

      Немов хто гряззю голову обдав,

      Й не знать, чи має маківку він бриту.

      118 Гукнув мені він: «Може, ти гадав

      Побачити в мені найбільш брудного?»

      І я йому: «Як вірно я вгадав,

      121 Тебе колись я бачив, та сухого

      Алесьйо ж бо Інтермінеллі ти,

      Тож і дивлюсь: караєшся ти строго».

      124 Й себе він по макітрі ну товкти:

      «В усьому винні ті слова лестиві,

      Що мій язик не втомлювавсь плести».

      127 Сказав вожай мій: «Очі неслізливі

      Вниз опусти й знайди в юрмі тісній,

      Яка так терпить кари справедливі,

      130 Бридку задрипу в сморіднім багні,

      Що дряпає собі лице руками

      І то підскоче, то впаде у гній.

      133 Таїс-блудниця то з її речами.

      Як мовив гість: «Чи я годжусь тобі?»

      Вона: «Ти чудо між чоловіками!»

      136 Та досить бачили ми в цій юрбі.

      ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА

      1 О волхве Сімоне, о жадні учні,

      Господнє