Інстинкт убивці. Карін Слотер

шухляду в цьому столі було частково висунуто, і Фейт олівцем з іншого стола підчепила та витягла її повністю. Всередині лежали журнал «Плейбой», два презервативи в упаковці з фольги і стос добряче засмальцьованих бейсбольних карток. Це поєднання викликало у Фейт смуток. Адам Гемфрі більше ніколи не переживатиме перехідного періоду між хлоп’ячістю і мужністю.

      Вона стала навколішки. Під стільницею з жаростійкої пластмаси й між шухлядами не було пакетів, прикріплених скотчем. Другий стіл Фейт перевірила теж. І побачила кутики поліетиленового пакета. Вона вигнула шию, притримуючи волосся, щоб роздивитися ближче.

      Адам Гемфрі, напевно, був не єдиним студентом Технологічного, який тримав під столом пакет з травкою. Чорт, та він був не єдиний на своєму поверсі, напевно.

      Вона встала й обвела поглядом кімнату. Постер гурту «Рейдіохед» на стіні, брудні шкарпетки і кросівки, звалені купою в кутку, стос графічних романів[15] біля ліжка. Його мати, певно, вважала себе поблажливою, коли дозволяла йому вибрати чорний килимок на підлогу і такого ж кольору покривало та простирадла.

      Фейт уявила, що могли відчувати Гемфрі, пакуючи мізерні пожитки свого сина і забираючи їх із собою в Ореґон. Чи це все, що їм лишилося від сина? Тим гірше для Фейт, якій довелося б їм повідомити, що їхнього сина вже нема. Розказати батькам Кайли Александер Вілл доручив Лео. Чи збирався він дати і Фейт неприємну роль – повідомити Гемфрі, що їхнього сина вбили?

      Господи, як же вона не хотіла цього робити.

      – Ви хто?

      Той самий обвинувачувальний тон, але хлопець інший. Цей стояв у дверях, і вираз обличчя в нього був жорстким. Фейт розвернулася до нього, щоб добре роздивився її зброю і значок. Але вираз не змінився.

      – Як вас звати? – спитала вона.

      – Це не ваше, бляха, діло.

      – Яке довге ім’я. Вас усиновили?

      Жарт явно не справив потрібного враження.

      – У вас є ордер? – Він сперся рукою на дверну ручку. Інша по лікоть була в гіпсі. – Охорона кампуса знає, що ви вдерлися в його кімнату?

      «Дивно якось він висловлюється», – подумала вона, але сказала:

      – У мене був ключ.

      – Чудово. – Він схрестив руки на грудях – наскільки це було можливо з гіпсом. – А зараз покажіть ордер і вимітайтеся на хрін із кімнати мого друга.

      Фейт змусила себе засміятися, бо знала, що його це роздраконить. Хлопець був гарний – темне волосся, карі очі, гарної статури – і явно звик легко отримувати бажане.

      – А то що?

      Аж так далеко наперед він не продумав, бо його голос звучав уже не так впевнено:

      – Я викличу охорону.

      – Скористайтеся телефоном в іншій кімнаті. – І Фейт відвернулася до стола. Олівцем перегорнула кілька папірців, списаних математичними рівняннями й конспектами занять. Вона відчувала, що хлопець пильно дивиться на неї. Але їй було не звикати. Не вперше вісімнадцятирічний

15

Роман-комікс, ілюстрований роман. (Прим. ред.)