Tattoo. Читання по очах. В’ячеслав Васильченко

що хочуть багато встигнути, ранок починається, як це не дивно, рано. Як кажуть у Китаї, «назвався селянином – берись за мотику»[26].

      – А вечір, як це не дивно, закінчується пізно? – підморгнув несміливо Марченко.

      – Ні, – голосом повелителя світу мовив Термінатор. – Він переходить у ранок.

      – Формула успіху, – виніс вердикт професор.

      – Формула життя, – уточнив «китайський мудрець». – «Із курячого гнізда фенікс не вилетить».

      – Щира повага, – оцінив Лисиця.

      – Це зайве, – нахмурив брови Термінатор. – Безглуздо поважати людей тільки за те, що вони дихають. Це ж не їхня заслуга. Так визначено Небесами. Та й люди в курсі, що коли перестануть дихати – помруть. А жити хочеться. Бо приємно. Хоча насправді вони не знають, що це таке. Як і що таке смерть. Пам’ятаєте у Конфуція: «Як ми можемо знати, що таке смерть, коли ми ще не знаємо, що таке життя?»

      – Це закономірно, – сказав Лисиця. – «Народ можна змусити до слухняності, але його не можна змусити до знання»[27]. – Професор показав, що трохи «в темі». І до кафе зайшли зовсім не жовтороті пуцьвірінки. Не залетіли.

      – Гм… – вперше усміхнувся «імператор кафе», але обережно і дещо зверхньо. – А може, цього й не треба робити? «Даремно шукати Місяць на дні моря».

      – Це точно, – погодився Богдан. – Не буду заперечувати.

      – Та ви все одно не щирий, – провів «аперкот» власник «Червоного дракона». Не рукою, звісно. Не правою. Та й не лівою.

      – А ви ж наче не священик? – відповів гуком Богдан.

      – Гадаєте, ви зі священиком щирий? – виставив блок Термінатор.

      – Гм… Не будемо копати так глибоко, – вирішив зупинити «поєдинок» Лисиця.

      – Просто священики часто беруть на себе те, чого не можуть не те що понести, а навіть підняти. Не дано, – аж наче зрадів «Син Неба». – Вони он животи ледве тягають.

      – То в них хрест такий, – підкинув дотеп Лисиця.

      – Сумно, – заходився масувати перенісся Термінатор.

      – Бо? – підігнав його із відповіддю професор.

      – Бо невесело, – трохи роздратовано відповів кафешний «імператор». – Не хочу я на Бога дивитися чужими очима. «Слова можуть лунати, як дзвоники, а серце може бути кривобоке, як сідло».

      Лисиця щось хотів завернути, але відчув, як шпигонуло про очі. Про чужі очі. Про штучне око Термінатора. Про блакитні контактні лінзи. Про виколоті очі Кречета. І він стримався. Та й побачив докір у Марченка на обличчі. Не по це сюди прийшли. Не по це. А ти тут феєриш.

      – Ти казав, що в тебе мало часу, – упоперек такту виїхав на арену Марченко. Його «тикання» САМОМУ серйозно злякало Богдана. Цієї миті воно здалося маханням перед биком червоною ганчіркою. З усім, що буває на кориді після цього.

      – Якщо казав, – нахилився «Син Неба» майже впритул до Ігоря, – значить, так і є. Але чай же ми замовили? Поки питимемо, якраз і поговоримо. Ви ж для цього прийшли?

      Термінатор

26

Китайське прислів’я (далі вживаються в тексті без посилань).

27

Вислів філософа Конфуція.