Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

В Ерика день народження на початку березня.

      Бабуся Тося залишиться сама. Вона квартиру стереже.

26.02.

      Я до школи не ходжу. Горло болить.

      Мама купила будильник. Ми поставили його на кухні. Будемо знати час!

      Мені був прочухан через те, що ми з Хейдою крутили волосся на бігуді й не підійшли до вхідних дверей, коли туди постукали. А це були тьотя Аля та Юсуф. Вони по ключ приходили!

      Сьогодні кричать і мама, і тьотя Аля на мене весь день.

      Ерик навіть висловив припущення, що мене обов’язково слід покарати!

      – Наприклад, замкнути саму в кімнаті й нікуди не випускати! – сказав Ерик задумливо.

      І я ще йому симпатизувала. Думала, він – мій друг! А він он як! Бабуся Тося за мене несміливо заступалась, але тьотя Аля звеліла їй стулити рот. Моя найближча і наймиліша подруга – це Хейда. Хоч ми іноді й сваримось. Вона не зла і не підла.

      Поля

27.02.

      Прийшла від Ерика. Він сам покликав у гості. Удома були бабуся Тося, тьотя Аля, моя мама і він. Ерик їде в неділю. Щоразу невідомо, наскільки – може, назавжди.

      Ерик відзначатиме свій день народження весело. Він сказав, що піде з друзями на дискотеку. Там будуть дівчата, які вміють танцювати на столі.

      Я його не ревную. А може, просто брешу собі тому, що так легше.

      Поля

02.03.

      Займаю себе прибиранням і роботою. Торгую.

      З Хейдою годую бездомне цуценя. Ми його переховуємо, щоб не вбили сусіди. Собак тут не люблять, убивають.

      А в школі на моїй парті великими літерами хтось написав: «ПОЛІНА – РОСІЙСЬКА ТВАРЮКА І ПОВІЯ». Я стерла це, як могла, і закреслила пастою.

      Дівчинка Арина, побачивши, як мене трусить, почастувала халвою. І сказала:

      – Серед нас, чеченців, багато ідіотів. Але є й гарні люди. Мені дуже соромно за тих, хто це написав.

      Поля

03.03.

      Знову чіплялися хлопці з 10-го й 11-го класів. Говорили:

      – Усі знають, хто ти! Не вдавай!

      – А хто я? – спитала я.

      – Росіянка!

      – Хто це сказав?

      – Усі знають. Батька немає, а мати в тебе росіянка!

      – І що?

      Отже, ти – наша рабиня! Ми будемо з тобою робити, що забажаємо!

      – Ага, вже, – я про всяк випадок показала їм ніж, який ношу в чоботі. Ми ним удома хліб раніше різали. Старий ніж.

      Але хлопці відсахнулись.

      – Тільки зачепіть! – сказала я. – Будете знати!

      Вони ще покричали на мене всіляку гидоту, але не полізли. Додому поїхала з Тиною. По неї на машині приїхав дідусь.

      Поліна

04.03.

      У бабусі Тосі двері у квартирі заклинило. Довелося вибивати. Допомагали сини тьоті Мар’ям і я.

      Ще бабуся Тося їздила у свій будинок у мікрорайоні. «Господарі», які захопили його, кудись виїхали.

      У школі десятикласники знову підсилали свою дівчину. Вона мені погрожувала. Типу, я повинна зрозуміти своє місце: «росіянки всі завжди – повії», підкорятись, і зі мною «все можна», інакше вони мене просто вб’ють.

      Кассі боїться – до школи