Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

чекала:

      – Ви не знаєте, хто вбив?

      – Ми домовилися, що ви підете. Я багато років не ворожу.

      Мама посувала її до дверей, а я хотіла щось іще сказати, але не сказала. Але точно я знаю, люди обмовили її сестру.

30.03.

      Сильний вітер. Ураган!

      Мама пішла. Прибиратиму вдома. Самій мені якось не по собі. Знов у квартирі хтозна-що: меблі стукають, кроки, і нікого…

      Тьотя Мар’ям скаржилася, що бачила кішку, а потім та розчинилась у повітрі! І всі скаржаться на якесь чортовиння. Молимося – минає, а потім усе знову. Дядько Хамзат носить «Джейн» – це молитва така, щоб злі духи не жартували з людиною.

      І мені Руслан написав. Я теж ношу «Джейн». Її зашили в шкіряний трикутник. Туди ж мама поклала хрестик. Це мені так зробили після сну про смерть, коли вона мене переслідувала.

      Хоч би ніхто не прийшов бити наші двері! Я перечитала книжки про сузір’я.

      Поля

02.04.

      Снилися страшні сни. Я кричу і прокидаюсь. Знову сниться війна. Літак скинув бомбу, а я під завалами, як ті старі росіяни, в центрі міста. Каміння тисне на груди, я кричу. А вилізти не можу. Починаю помирати, повільно задихаюсь. Прокидаюсь – у мене холодний піт.

      Я ходила додому до Хейди. Але мені сказали:

      – Хейди немає!

      Усе брешуть. Я вже стала боятися за неї. Піду до її школи. Розпитаю її однокласників: може, вони що пам’ятають або бачили? Де вона?

      Мама знову не торгує, лежить удома. У мами хворе серце.

      Поля

03.04.

      12.30.У Хейдиній школі сказали, що вона в батька, і дали мені адресу. Я знайшла його будинок. Він живе на вулиці Бородіна. Вийшла друга дружина:

      – Немає тут Хейди! Іди звідси.

      Пішла знову в будинок навпроти – у квартиру, де Хейда жила в дядька з мамою та братиком. Дядько її мені відповів:

      – Вона тут більше не живе!

      І гримнув дверима.

      Отже, я більше її ніколи не побачу? Що ж робити? Пам’ятаю, вона говорила, якісь далекі родичі її живуть в Октябрському районі, але точна адреса їхня невідома.

      Якщо Ерик теж не повернеться, то це буде постріл упритул. Хейдо, повернись. Будь ласка. Повернись у моє життя.

      22.00. Я захворіла. Патошка принесла таблеток, а потім покликала грати в хованки.

      Вийшла надвір. Сонячно. Красиво! У дворі грали в хованки: Іслам, Казбек, Патошка, Хава та хлопчик Ільяс. Пограла з ними трохи. Хлопці вже дорослі, а все як малі. Бігають, пищать.

      Лунет сьогодні з ними не грала, і тому Патошка покликала мене. За нею впадав Іслам. Патошка на нього злилася, тому що бігає на побачення з Ільясом. Але Ільяса кохає Лунет із будинку навпроти, і тому Патошка з нею посварилась.

      Хава сумовито повідомила, що в неї нікого немає. Сміх просто. Хава – найкрасивіша дівчина в нашому дворі.

      Спочатку, коли я прийшла грати в хованки, народ обурився проти «російської зарази», але несподівано Іслам став за мене заступатися. Він водив, коли була моя черга, звертався до мене «сестро» і всіляко догоджав Патошці. Це ж бо вона мене запросила!

      Лунет злостиво визирала з балкона. Думаю, вона завтра з’явиться. І мене вже ніхто не покличе.

04.04.

      До