Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Як я буду з тобою битись? Я йогою і зарядкою щодня займаюсь. А ти?

      Заїра замислилась. А тоді образилась:

      – Сама ти жалюгідна!

      І втекла.

      Бандитки з «шістки» залізли на парти з ногами і сиділи – розповідали непристойні анекдоти. Веселили Лур’є-Левицю. Вона, як завжди, була вдягнена в костюм із короткою спідницею. Волосся довге, очі незмигні. На вигляд років п’ятнадцять із гаком! Що вона робить у нашому 7-му класі?! Начебто дитина юристів. Більше нічого про неї не відомо.

      Вона дивилася на своїх дівчат, примружвши очі, і тільки кивала їм, навіть не усміхаючись. Малка, Лінда, Німа, Міла та Яха дуже старалися її розсмішити.

16.02.

      Помирилася з Хейдою! Ми разом ходили на городи по воду. Інакше нема чого пити. Потрібно і на суп принести води, і щоб помитися. Через те що потрібно було наносити води, ми не пішли до школи. Походи по воду займають по п’ять-сім годин. Холодно. Черги великі. Набираємо на городах. Там із труби помалу вода тече.

      Лунет натякала, що Хейда в мене «служниця» – бо ходить усюди зі мною. Але посварити нас іще раз їй не вдалося!

      Поля

17.02.

      Зробила млинці! Три години над пічкою стояла. Газ дали!

      Понесла млинці до тьоті Алі, Ерика й бабусі Тосі. А вони навіть не скуштували! Кажуть:

      – У тебе млинці на простій воді й без цукру. Ми на молоці робимо! Цукор і масло кладемо!

      Я так старалася. Зробила з того, що було. Дуже прикро.

      У школі грала в хованки з Тиною та Сетою. Холодно. Шибок немає. Уроків зазвичай усього два-три. Ми ховалися в порожніх кабінетах.

      Усі бояться, що буде землетрус. Я хочу жити.

      Поля

18.02.

      Патошка зранку з’явилася. Дружити. Вочевидь, їй сподобалось у нас. Учора заходила, внюхавши млинці. Я до неї причепилася з йогою, стала книжку показувати. Вона про йогу знати нічого не знає. Аж раптом раз – і сіла в справжню позу «лотоса»! А це непросто!!! Я рік тренувалася!

20.02.

      Учора дали електрику. На весь вечір! Дивилися фільм «Титанік» у бабусі Тосі. По її старому телевізору. Тепер це мій улюблений фільм. Я плакала, коли хлопець загинув, а дівчина врятувалася!

      У Хейди сьогодні очі червоні, і вона погано бачить. Реве як корова.

      Лунет собі руки подряпала в істериці, а Хава тримається. Тільки трохи плаче в хустку.

      Патошка пробувала довести, що в кіно «все неправда», а Хейда сказала:

      – Такий корабель насправді існував!

      Патошка після цього стала задихатись і попрохала води.

      Поля

22.02.

      Була в школі. Ні з ким не побилася! Дивний день! Хейда й Патошка були в мене весь учорашній вечір. Лунет теж прибігала ненадовго. Пригостила їх хлібом із варенням. Вони бісилися, гралися. Зламали мамин гребінець! Ох і влетить же мені!

      Ще до нас ломився місцевий бандит, друг Джима, Бауд. Вітчима вдома не було. Ми дверей не відчинили, тому що про цього бандита ходять дуже погані чутки. Він поштовхав наші двері і пішов.

23.02.

      Сьогодні день виселення чеченців та інгушів із їхніх рідних земель у 1944 році. Це день скорботи! А в Росії – свято.

      Електрики немає. Мама пішла