Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий Сковорода

ревність найсолодшої дружби?

      Де гармонія найдорожчого миру?

      Де жвавість сердечних веселощів?

      Хто шпетить і паскудить усяку посаду?

Несродність.

      Хто нищить науки й мистецтва?

Несродність.

      Хто знеславив чин священика й ченця?

Несродність.

      Вона – це внутрішня отрута й убивця всякого звання.

      «Учителю, я піду за Тобою».

      Іди ліпше ори землю чи носи зброю, займайся купецькою справою чи якимось мистецтвом. Роби те, до чого народжений. Будь справедливий

      і миролюбний громадянин – та й годі.

      «Учителю, я піду за Тобою».

      Не ходи… Не досить того, що маєш бистрий розум і вченість. Треба бути другом звання, а не любителем зиску від нього. Лиш для такого посада не буде знаряддям лакомини […]

      Дати й узяти посаду заради грошей – однакова біда. З таким серцем, хоч би ти й лікував пристрасті та виганяв бісів, не радій. Хоч і проповідуєш ангельськими мовами, та не годишся. Нехай навіть цілі народи напишуть золотом: «Він – сила Божа, що зветься велика»,[269] – все одно це пустка пусткою.

      Коли ти, за приказкою, мостишся на посаду, як коза на дах, заради того, щоб скочити на купу розкішного марнославства, то видно, немов у дзеркалі, що ти не до посади ревний, а отже, не до неї народжений. Певна річ, ти не записаний на небесах, хіба що в людей […]

      Бачу в тобі корінь злостивості й журби. Бачу в твоєму серці корінь грошолюбства. Ти страшенно хочеш прославитись божественним знанням не заради того, щоб обновитися Святим Духом, а заради того, щоб торгувати цим скарбом і бути пишним. «Покайся за це лихе діло своє».[270]

      Яка безглузда дурниця: використовувати драбину, що веде вгору від земної ницості, для того, щоб сходити в безодню! Чи не це значить: подавитися даним для життя хлібом? «Пішов геть та й повісився».[271]

      Коли ти любиш зиск, шукай його належним шляхом. На це перед тобою тисяча благословенних ремесел.

      «Учителю, я піду за Тобою». Іди… і будеш позбавлене єства опудало, безводна хмара, спокуслива Денниця,[272] Сатана, який упав з небесної посади до ницих похотінь, що «для них приготований морок темний».[273]

      Лонгин. А дехто рад був би втекти з Йоною, та вабить його Бог: «Устань, іди до Ніневії і проповідуй».[274] Декому сам Господь каже: «Іди за Мною»[275] […]

      Ти управляєш плугом? Не оглядайся позад себе.[276] Ти народився для проповіді? Облиш усе житейське. А інакше навіть природний не годишся. Нехай усяк зна своє діло. Ти ж звіщай Царство […]

      Як мало сродних діячів! Відвертає їх лукавий світ, полонивши плотськими науками й книгами, що обіцяють славу й зиск […]

      Багато хто має гострий розум, та не навчивсь міркувати. Інші мають виховані тривалим навчанням почуття, та не мають невтомної охоти. Знайдеш і охочих, та зв’язаних житейськими печалями. Знайдеш і вільне серце, та без страху Божого. Усі ці засоби без природи мертві, але й природа без них беззбройна […]

      Зі згаданих чотирьох засобів найпотрібніший страх Божий. «Щасливий муж, який над

269

Дії св. апостолів 8:10.

270

Дії св. апостолів 8:22.

271

Євангелія від св. Матвія 27:5.

272

У православній традиції Денницею називають Люцифера.

273

Друге соборне послання св. ап. Петра 2:17.

274

Книга пророка Йони 1:2.

275

Євангелія від св. Луки 9:59.

276

Буття 19:17.