Санаторійна зона. Микола Хвильовий

Огре з Льолею й з товаришем Пупишкіним. Дзвеніли тарілки. В одній кімнаті співали «малоросійських» пісень – трохи зажурних, не таких, як під Новий рік.

      …А Новий рік – щастя. – У Льолі згоріли вуха, Льоля горіла й досі. Товариш Огре розгублено відповідав на запитання:

      …Товаришка Шмідт сказала:

      «Ви безпартійний?»

      …О, красний, прекрасний цвєт! Рабочій, рабства больше нєт!..

      А в фойє й досі говорили про те, як товаришеві Пупишкіну піднесли самовар – сюрприз од публіки, і досі кричав Мамочка.

      …Нарешті покликали за стіл. Дзвеніли тарілки. Було пиво. В сусідній кімнаті була й «миколаївська». «Миколаївську» пили ті, кого викликав – по секрету – пролеткультівський поет. Були тости.

      …Маруся верещала:

      – Слухайте про начотчиків. Скоро почнеться політпровірка. Наша публіка майже збожеволіла: зудить-зудить, як приготовішка. Скоро на Сабурову дачу пачками… Словом – Гопсаса!

      Але Марусі ніхто не слухав, і вона втекла з вечора.

      …Товариш Огре захмелів.

      Захмелів і горбун. Тоді сказав товариш Огре товаришеві Пупишкіну: – Так, я п’яний. Але що в п’яного на язиці, те в тверезого на думці…

      Знаєте?… І скажу правду: боляче! Бо ні сюди ні туди: біла ворона.

      Товариш Пупишкін сказав:

      – Совершенно правільно: ні сюди Микита ні туди Микита… Це участь інтелігенції… Ну, а як і мені правду сказати, то і я трохи інтелігент. Правда, не той, так би мовити…

      …А пролеткультівський поет знову кричав над Льоліним вухом:

      – Вперьод! Вперьод! Время не ждьот!

      Льоля думала про постановку пародії на «Лілюлі», потім подивилась на товариша Огре й задумалась.

      …Дванадцята година.

      Новий рік. Щастя. Новий рік по новому стилю, «в стилі» уесесер.

      …Товариш Огре говорив:

      – Так, я трохи п’яний і скажу: сіра осінь на моїй душі… А два з половиною роки я був членом капебеу, і на всіх фронтах… а тепер боляче: знаєте – біла ворона…

      Товариш Пупишкін говорив:

      – Совершенно правільно! Це закон матеріалістичної діалектики. Битіє опредєляєт сознаніє. Іде на зміну пролетаріат.

      Потім товариш Пупишкін підійшов до самовара, до свого сюрприза, і сказав:

      – Хороший самовар. Справжній тульський… Так що молодці, хлопці!

      …Некрасивий карлик Альоша раптом зірвався й пішов у куток. Теплий хміль із голови перейшов йому в нутро, і відчував горбун, що наростає в грудях, накипає щось, і дивився на красивих дівчат уже злісно й спорзно. Але раптом усе туманилось – тоді виростали перед очима дикі поля й розстріляний горизонт, – і от загорівся захід. Вечір. Перепелиний бій, і так незносно пахне трава.

      …– Чого ви замислились?

      До Альоші підійшла некрасива жінка, яка залишила свою дівчинку в сусідній кімнаті. Некрасива жінка, граючи очима, сіла біля горбуна.

      …– Сіла?

      – Сіла!

      …Тоді некрасивий карлик спитав злісно й яро:

      – Чого я задумався?

      І плюнув в обличчя некрасивої жінки. Цього