Санаторійна зона. Микола Хвильовий

голову на віолончель і задумалась. Льоля теж задумалась. А потім раптом француженка скинулась:

      – Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогодні стрічаєте Новий рік. І я буду стрічати Новий рік – гарно: все думаєш – «а чи не прийде щось інше…»

      Ще шумів трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур’є ніде стрічати Новий рік, і їй було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур’є стрічати Новий рік у пролеткульті, що на Садовій, 30.

      Льоля попрощалась і пішла в свою кімнату, бо вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрібницями біля охотного ряду і на тумбочці підручники й французький роман, здається Гюго, і «Анна Кареніна» французькою мовою з порнографічним малюнком на обкладинці.

      …Сидів некрасивий карлик Альоша, і Льоля йому сказала:

      – Ти, Альошо, дійсно художник. Ти гарно придумав: саме так і кричить паровик, коли вилітає в степ.

      IV

      Товариш Огре був на тютюновій фабриці – по хроніку. Там його стріла жіночий організатор – товаришка Шмідт, яку він часто бачив у парткомі. Товаришка Шмідт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.

      …– От подивіться, як ми будемо святкувати. От подивіться.

      …Був зал, в залі – буфет, а в буфеті – конфети, яблука та інше. Ще в залі було багато дівчат-робітниць із фабрики, які вибігали в зал, підбігали до вікна, дивились у свічадо, і від них пахло дешевими духами. Потім дівчата товпились біля дверей і питали схвильовано:

      – Ще?… Та де ж вони, Господи…

      Вони чекали оркестрантів.

      Ще було: піраміди (стояли для краси) з рекламою – «Папіроси тов. Петровській» і з рекламою – «Осінні скрипки».

      …Товаришка Шмідт схвильовано говорила:

      – Ну, скажіть щиро: де це в світі?… А може б, хто інший зробив?

      Товариш Огре сказав:

      – Ясно. Тільки – ми!

      Товаришка Шмідт була безмежно рада і рожево-схвильована. Вона побігла до піраміди «тов. Петровській» і до дівчат, що нетерпляче чекали оркестрантів, і не знала, що їй іще зробити, бо все вже було зроблено.

      …А коли товариш Огре зібрав хроніку, товаришка Шмідт спитала:

      – Ну, а як у вашім районі? Ви, здається, в Замалайськім?

      Тоді товариш Огре почервонів і збентежено сказав:

      – Я – безпартійний!

      – ?… Ви безпартійний?

      …І побігла чорна кішка.

      …Товаришка Шмідт холодно сказала:

      – А я думала, ви в парткомі… Товариш Огре гадав, що він згорить, і думав несподівано про Тайгайський міст і – під ним паровики.

      Товариш Огре сказав:

      – До побачення!

      Товаришка Шмідт сказала:

      – До побачення!

      Але це було так холодно, ніби зима, і непривітливо, ніби глибока осінь.

      …В голові блукали уривки. «Ясно. Тільки – ми!»

      …На Байкальській вулиці товариш Огре бачив великий прожектор, що освітлював усю вулицю й комольську новорічну процесію. Це, безперечно, було грандіозне видовисько. Пливло голубе небо, з ріки пахло баговинням, ніби й справді баговиння було зимою. За ріку в темряву відходила міська жура.

      …А комольці