Санаторійна зона. Микола Хвильовий

не може! І в мені раптом спалахнула злість. Нарешті прорвалось. Я довго стримував себе. – Він хоче на фронт? Він хоче подалі від цього чорного брудного діла? Він хоче витерти руки й бути невинним, як голуб? Він мені віддає «своє право» купатися в калюжах крові?

      Тоді я кричу:

      – Ви забуваєтесь! Чуєте?… Коли ви ще раз скажете про це, я вас негайно розстріляю.

      Доктор Тагабат динамічно:

      – Так його! Так його! – і покотив регіт по пустельних лабіринтах княжих кімнат. – Так його! Так його!

      Андрюша знітився, зблід і вийшов із кабінету.

      Доктор сказав:

      – Точка! Я відпочину! Працюй ще ти!

      Я:

      – Хто на черзі?

      – Діло № 282.

      Я:

      – Ведіть.

      Вартовий мовчки, мов автомат, вийшов із кімнати.

      (Так, це був незмінимий вартовий: не тільки Андрюша – і ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялись доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції і тільки тоді йшов із поля, коли танули димки й закопували розстріляних).

      …Портьєра роздвинулась, і в мій кабінет увійшло двоє: женщина в траурі й мужчина в пенсне. Вони були остаточно налякані обстановкою: аристократична розкіш, княжі портрети й розгардіяш – порожні пляшки, револьвери й синій цигарковий дим.

      Я:

      – Ваша фамілія?

      – Зет!

      – Ваша фамілія?

      – Ігрек!

      Мужчина зібрав тонкі зблідлі губи і впав у безпардонно-плаксивий тон: він просив милості. Женщина втирала платком очі.

      Я:

      – Де вас забрали?

      – Там-то!

      – За що вас забрали?

      – За те-то!

      Ага, у вас було зібрання! Як можуть бути зібрання в такий тривожний час уночі на приватній квартирі?

      Ага, ви теософи! Шукаєте правди!.. Нової? Так! Так!.. Хто ж це?… Христос?… Ні?… Інший спаситель світу?… Так! Так! Вас не задовольняє ні Конфуцій, ні Лаотсе, ні Будда, ні Магомет, ні сам чорт!.. Ага, розумію: треба заповнити порожнє місце…

      Я:

      – Так, по-вашому, значить, назрів час приходу Нового Месії?

      Мужчина й женщина:

      – Так!

      Я:

      – Ви гадаєте, що цей психологічний кризис треба спостерігати і в Європі, і в Азії, і по всіх частинах світу?

      Мужчина й женщина:

      – Так!

      Я:

      – Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з чека?

      Женщина заплакала. Мужчина ще більше зблід. Суворі портрети князя й княгині похмуро дивились із стін. Доносилась канонада й тривожні гудки з вокзалу. Ворожий панцерник насідає на наші станції – передають у телефон. З города долітає гамір: грохотали по мостовій тачанки.

      …Мужчина впав на коліна й просив милості. Я з силою штовхнув його ногою – і він розкинувся горілиць. Женщина приложила траур до скроні і в розпуці похилилася на стіл.

      Женщина сказала глухо й мертво:

      – Слухайте, я мати трьох дітей!..

      Я:

      – Розстрілять!

      Вмить підскочив вартовий, і через півхвилини в кабінеті нікого не було.

      Тоді я підійшов до столу, налив із графина вина й залпом випив. Потім