Название | Жовтий князь |
---|---|
Автор произведения | Василь Барка |
Жанр | Историческая литература |
Серия | |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 1961 |
isbn | 978-966-03-6888-0 |
Мирон Данилович відчув, як він опинився дичиною в міцніших, ніж залізо, тенетах запідозрення. І серце впало.
Перед очима ті два: Отроходін і скеповид – як із примарення.
Головарі оглядали самогубця, а один з помічних, в ролі слідчого, допитував рахівника, складаючи протокол. Настала черга Мирона Даниловича – на допит, жовтовид підступив слухати. Відповіджено при ньому і вписано: про постріл і жіночий крик; поворот і острах перед східцями, ось, товариш рахівник посвідчить: він підбадьорив. Увійшли вдвох – тільки здаля глянули. Підступати боялись. Товариш рахівник зразу звелів: тут сидіть, а я дзвонитиму до голови сільради. Це – все! На запитання, чи оглядали і рушили біля секретаря, Мирон Данилович повторив: ні, боялись. Круглавий жовтар їв і колов очима при кожній відповіді. Написавши протокол, допитувач грозить – нікому ні слова! За порушення притягнетесь до відповідальності; підпишіть… І випровадив свідка з приміщення, або, як судити про голос, вигнав.
Мирон Данилович від східців пішов скоро, з гострою тривогою, передчуваючи, що через самогубство прийдуть нещасні події і докладуться до теперішніх. Партійний розпорядчик і його джура горіли в уяві, мов намальовані вогненною фарбою: невідступно загрозливі.
«…Той папір прочитали головарі і самі чутку поширять, – міркує Мирон Данилович. – Дома скажуть жінкам, а ті приятелькам – так і пішло… За розмови ж хапатимуть: начальство вгорі, взнавши про випадок, вислужиться: здавить село в кліщах; біда!»
Дома переказує, що бачив і чув: про курорт і Зінченка; моторошного володаря і міліціонера, коли віщував роківщину, – і розстріляний.
– Сказав правду, за це вбили! – означила бабуся.
Про самогубство в будинку партії слухали з острахом, сподіваючись недоброго.
Записку секретаря і напасть Отроходіна промовчав Мирон Данилович: нащо надміру тривожити душі в