Химери Дикого поля. Владислав Івченко

Так не вийде. Для паничів страшенна ганьба потрапити у полон. Навіть якщо вам вдасться захопити хоч одного панича живим, ніхто не дасть за нього і копійки, бо паничам не потрібен воїн, якого можна полонити. Вони на нього і кінський кізяк не обміняють.

      Бар-Кончалаба говорив переконливо, не вірити йому причин не було.

      – А дороги суходолом туди точно немає? Може, стежка якась? – не здавалася Понамка.

      – Ні, бо чому тоді паничі лише на кораблі дістаються сюди? – розвів руками Бар-Кончалаба.

      Понамка замислилася. Тоді у розмову вступив я, не дарма ж ми заплатили цьому хлопцю.

      – А чому одні з оселедцями, а інші голомозі? Перші з шаблями, а другі – з кинджалами? – поцікавився я.

      – З оселедцями і шаблями – то самі паничі, а з поголеними головами і кинджалами – їх слуги. Є ще раби, яким заборонено голитися і брати до рук зброю.

      – То раби сидять на веслах? – здогадався я.

      – А ви що, бачили корабель паничів? – Бар-Кончалаба аж підхопився.

      – Слухай, а якщо повітрям? – несподівано спитала Понамка.

      – Чим? – ми з Бар-Кончалабою перепитали хором.

      – Повітрям! У мене є знайомий, у нього – літак. Якщо полетіти до цих, як їх…? – спитала Понамка.

      – Паничів, – підказав Бар-Кончалаба.

      – Паничів. Суходолом не пройдеш, річкою – заплутано, але повітрям то можна!

      – Ніхто не погодиться туди летіти! – скривився Бар-Кончалаба.

      – А зараз спитаємо! – Понамка почала набирати номер. Ми дивилися на неї, як на рулетку у казино. Виграємо чи програємо? – Алло, Ігорьок, привіт, це Понамка. Слухай, а ти літаєш зараз? Та треба злітати в одне місце. Розумію, що грошей коштує. Як далеко летіти? Зараз спитаю, – Понамка подивилася на Бар-Кончалабу. – Скільки туди летіти?

      – Та десь кілометрів двісті, не більше.

      – Двісті кілометрів туди і двісті назад. Так, без посадки, просто дещо подивитися. Так, я розумію, що рахунок на тисячі. Гроші є, не хвилюйся. Коли можемо летіти? Завтра? Чудово! Так, купуй пальне, завтра вранці будемо у тебе! Звісно, з готівкою! Бай! – Понамка радісно подивилася на нас. – Ось бачите, а ви боялися, що не полетять! Полетять!

      – Слухайте, а візьміть мене! – зненацька попросив письменник.

      – Тебе? – Понамка посміхнулася, я відчув, що зараз погодиться, бо добра душа, то втрутився.

      – Це коштуватиме грошей, – сказав серйозно. – Польоти – справа дорога.

      – Добре. Скільки? Сто, двісті гривень? – спитав Бар-Кончалаба. Понамка закрутила головою в тому сенсі, що і так візьмемо, а я зареготав.

      – Гривень? Та за двісті гривень тебе тільки в салон пустять посидіти! – поважно сказав я.

      Я планував торгуватися, вичавити з нього хоча б сто баксів, але цей Бар-Кончалаба несподівано запропонував нам назвати суму.

      – Половину вартості польоту. Це десь тисячі чотири гривень, – сказав я.

      – А звідки ти знаєш, яка буде вартість? – не повірив Бар-Кончалаба.

      – Бо я останні три роки сиджу на авіасимуляторах і знаю витрати пального по всіх літаках. У «Ан-2» витрата пального – літр