Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

цих слів Куідель замовк і відвів очі, немов побоювався сказати щось зайве. Матвій це зрозумів, і не став ставити додаткових запитань.

      – Добре, Куідель, у нас все одно немає іншої версії, тому будемо дотримуватися початкового плану, – погодився Матвій. – Я так розумію, нам доведеться плисти проти течії?

      – Так, тому я і запропонував тобі зробити каное. На ньому ми зможемо досить швидко пересуватися по річці. Тепер лягай, набирайся сил. До світанку вже недалеко.

      Матвій кивнув і ліг на спальний мішок, на якому щойно спав індіанець. Заснув він миттєво і розплющив очі тільки вранці, коли Куідель розбудив його. Чоловіки вилізли нагору, залишивши спорядження у своєму тимчасовому притулку.

      – Почнемо шукати дерево для каное або спочатку підкріпимося? – поцікавився Матвій.

      – Я б не став витрачати дорогоцінний час на їжу. На деревах повно плодів.

      – А ось з плодами мені потрібно бути дуже обережним, – насторожився Матвій, – деякі викликають у мене сильну реакцію, тому їсти ваші фрукти я б не ризикнув.

      – Тут вдосталь плодів, – заперечив Куідель. – Можеш не переживати, ми легко підберемо тобі що-небудь. Поснідаємо на ходу, а ось викупатися я б не відмовився.

      – Чи не збираєшся ти плавати перед пащею у голодного крокодила? – з недовірою перепитав Матвій.

      – Вода дуже освіжить нас і додасть бадьорості, – як ні в чому не бувало відповів індіанець. – Я ж не стану перепливати всю річку, хоча мені не раз доводилося це робити. Тільки освіжуся з краю. Крім того, почуття небезпеки мобілізує твоє тіло та зміцнить дух, і ти будеш бадьорим весь день.

      Матвій нервово проковтнув клубок, що підступив до горла, коли зрозумів, що індіанець не жартує. Йому не раз доводилося ризикувати своїм життям, але плавати поблизу голодних, вкритих панциром рептилій, безперечно ні. Приємний холодок пробіг уздовж всього хребта. Матвій уважно подивився на звивисту річку, досліджуючи берег, і буквально в ста кроках від них розгледів пологий рівний спуск, де можна було зайти у воду. За декілька хвилин вони вже стояли біля води, знімаючи одяг і акуратно розкладаючи його на березі.

      Куідель першим впевнено зайшов у воду. Однак перед цим деякий час постояв босоніж у крайки води, піднявши руки до грудей. Матвій не бачив, що саме робив індіанець, оскільки стояв позаду нього. Вирішивши не відволікати його зайвими розпитуваннями, Матвій попрямував за своїм провідником та увійшов у прохолодну ранкову воду. Вода дійсно освіжала, а думки про хижаків, що плавали десь неподалік, загострювали всі почуття до межі. В іншій ситуації Матвій би пірнув і поплив під водою, віддавшись могутній стихії, але тільки не цього разу. Зараз він повільно, з острахом оглядаючись на всі боки, лише пару раз занурився з головою недалеко від берега.

      – Не треба цього робити, – порадив Куідель, – просто насолоджуйся прохолодою й уважно дивись по сторонах. Навіщо зайвий раз ризикувати?

      Другий раз Матвія просити не довелося. Плаваючи вздовж берега, Куідель раптом