Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

рішення про свої подальші дії, я вас відразу повідомлю.

      – Добре, друже, сподіваюся, ти знаєш, що робиш. Якщо потрібна буде наша допомога, будь-яка, клич.

      Володимир поклав руку на плече Матвія в знак підтримки, розуміючи, що той у всьому винить себе. За декілька хвилин команда дослідників покинула табір, залишивши Матвія наодинці зі своїми думками.

      З огляду на те, що Лінда не могла вийти з намету непоміченою, він поспішив ще раз оглянути його зсередини. Речі були в повному порядку. Ніяких слідів боротьби. Матвій почав прибирати з підлоги ковдри, для того щоб оглянути дно.

      – Ось воно що?! – видихнув він.

      У неосвітленому полум'ї багаття кутку намету, в самому низу було зроблено великий горизонтальний розріз, через який цілком могла пролізти людина. Матвій спокійно вибрався через нього на вулицю, і на свій подив натрапив на Куіделя.

      – Куідель?! – вигукнув Матвій від несподіванки. – Що ти тут робиш? Я ж просив не заважати мені. Чому ти не пішов з усіма?

      – Ти був дуже добрий до мене, – відповів індіанець, – тому я хочу тобі допомогти.

      – Допомогти мені може тільки диво, – тверезо оцінюючи ситуацію бовкнув Матвій. – Лінду викрали, а щоб її повернути, мені потрібно заплатити величезну суму грошей, якої у мене немає. Тому мені доведеться шукати її по сліду викрадачів. У мене вкрай мало шансів, але я краще загину, ніж здамся.

      – Джунглі погублять тебе, Матвій. Навіть ми, народжені в цих місцях, боїмося і поважаємо їх. Якщо відійти від обжитих місць, нас чекає загибель в їх обіймах.

      – Я усвідомлюю весь ризик свого наміру, – погодився Матвій, – але у мене немає іншого виходу. Крім того, мені доводилося бувати в місцях страшніших за джунглі, тому у тебе не вийде мене залякати.

      – Ти кохаєш її? – раптом запитав Куідель.

      Матвій здивовано глянув на індіанця.

      – Так, я люблю Лінду, – трохи замислившись, відповів він, – але не як жінку, з якою можна створити сім'ю для продовження роду. Я люблю її як друга, якому можна довірити свої таємниці, не боячись, що вона їх видасть. Я можу прийти до неї в скрутну хвилину, коли мені більше нема до кого піти, і вона допоможе мудрою порадою. Я можу попросити її про допомогу, і вона не відмовить, навіть якщо це буде йти всупереч з її інтересами. Розумієш?

      – А хіба всього цього недостатньо, щоб хотіти створити сім'ю? – здивувався індіанець.

      – Ні, Куідель, цього недостатньо. У всякому разі, для мене. Крім того, я попросив її допомогти мені в справі, заради якої ми приїхали сюди, тому я подвійно відповідальний за неї. Я повинен був оберігати її. Це з моєї провини вона потрапила в біду.

      З цими словами Матвій присів на землю і став оглядати місце навколо намету, в пошуках хоч якихось слідів.

      – Я розумію, – мовив Куідель і почав досліджувати розріз, зроблений в наметі. – Твою подругу викрали в першій половині ночі. Повір, я б почув щонайменший шум.

      – Я теж так вважаю, – відповів Матвій. – Можу сказати навіть більше, по всій ймовірності, це