Остарбайтер. Галина Горицька

колесами внєдорожніка?», – подумав Антін і відразу ж знову згадав Лізу, яка постійно торочила йому про дитину. Від прикрості міцно стис вуста, нахмурився і поспішив закінчити з постом в інстаграмі. Вказав своє місцеперебування. Розмістив. Ніби все.

      Прокинувся посеред ночі від пронизавшої його свідомість думки, що забув вказати свій мобільний в пості, аби його могли знайти всі бажаючи нувориші для своїх дорогих ремонтів. Матюкнувся.

* * *

      Максим розрізав першим ліпшим ножем, котрий знайшов в безладі покинутої комунальної кухні, велику білу редьку. Вона не дуже приємно пахла, коли була ще цілою і неушкодженою, і хлопець підозрював, що вона давно зіпсована. Просто бабця з «обжорних рядів» на Сінному витерла всю плісняву хустиною, аби хоча б за безцінь її продати.

      Чого тільки не було тієї окупаційної зими на Сінному! Якщо раніше на «товкучці» все ж існувала якась ієрархія і порядок, то «під німцями», коли кожен намагався якось вижити, взаємовідносини на ринку взагалі перетворилися на «Содом і Гоморру».

      Максим, роззявивши рота, спостерігав за тим, як якийсь абсолютно здурівший від голоду безпритульний намагається витягти гаманця з кишені німецького авіатора в високій пілотці й сіро-голубій формі. Все відбувалося, немов в повільній зйомці кіно. І злодюжці майже вдалося пограбувати фріца, однак інший німецький офіцер в чорних оксамитових навушниках від морозу і з общипаною гускою під пахвою став на заваді. Він схопив невдаху за руку і вигукнув, сміючись: «русіше вундер!». Обидва німці обмінялися зверхніми поглядами й пілот щосили пхнув безхатченка в спину, не приховуючи своє презирство.

      На мить Сінний затих в очікуванні, що ж буде далі? Чи не почнуть стріляти господарі всесвіту в натовп? Вже гриміли масові розстріли за партизанське свавілля і саботаж.

      Однак трапилося саме те, що мало трапитися, зважаючи на німецький педантизм і передбачуваність реакції. Здавалося, ніби вони для кожної дії мали інструкції. Свій протокол. І крадіжка каралася стратою. Молодий арієць з пронизливо-синіми холодними очима, немов в Снігової королеви, витяг «парабеллум» і безпомилково поцілив у скроню хлопця, що так і лежав на снігу, закриваючи голову руками. Тоді він врешті повалився на бік і з його голови витекла тонка цівка крові.

      Базар принишк і всі його відвідувачі намагались не дивитися на вбитого. Розмови стихли й люди стояли непорушно.

      За якусь мить до пілота, що вкладав в кобуру свого пістолета після виконаної роботи, підійшов точно такий самий німецький пілот (здавалося, ніби вони близнюки) і кинув на мертве хлопчаче тіло чималого яскраво-червоного «півника» на паличці, відлитого зі старої, запатентованої ще за царя, форми. Знову почулося оте «русіше вундер». Німці розреготалися. Починалося Хрещення Господнє. Сніг падав зі сизого темного неба безперестанку, ніби небесам набридло плакати дощем і вони зачерствіли. Русіше вундер[37]…

      Відвідувачі

37

«Російське диво» (з нім.).