Три мушкетери. Александр Дюма

винайшли задовго до нас. Коли з’явилася держава, вона створила поліцію, а поліція, у свою чергу, вигадала мишоловку.

      Зважаючи на те, що наші читачі не звикли ще до жаргону паризької поліції і що ми вперше за п’ятнадцять з лишком років нашої письменницької діяльності вживаємо це слово в такому значенні, спробуємо пояснити, про що йдеться.

      Коли в будинку, хоч би кому він належав, арештовують людину, яку підозрюють у здійсненні злочину, цей арешт тримається в таємниці. В передпокої влаштовують засідку з чотирьох або й п’яти поліцейських, двері відчиняють усім, хто постукає, потім їх зачиняють, а візитерів арештовують. У такий спосіб за два чи три дні затримують майже всіх, хто раніше бував у господаря помешкання.

      Ось що таке мишоловка.

      Квартиру Бонасьє перетворили саме на таку мишоловку, і всіх, хто там з’являвся, затримували й допитували люди кардинала. У кімнату на другому поверсі, де мешкав д’Артаньян, з вулиці вів окремий хід, а тому його гостям не загрожували такі неприємності.

      Втім, приходили до нього тільки троє його друзів. Усі вони подалися на розшуки, кожен своєю дорогою, але нікому з них не пощастило знайти бодай щось, що прояснило б ситуацію. Атос вдався навіть до розпитувань у пана де Тревіля. Ця обставина, зважаючи на притаманну Атосові небалакучість, дуже здивувала капітана. Але пан де Тревіль нічого не знав, хіба що пригадав, що того дня, коли він востаннє бачив кардинала, короля та королеву, кардинал мав дуже заклопотаний вигляд, короля, здавалося, щось непокоїло, а почервонілі очі королеви свідчили про те, що вона або довго не могла заснути минулої ночі, або плакала. Останнє його мало здивувало: королева відтоді, як одружилася, погано спала й часто плакала.

      Хай би що там було насправді, пан де Тревіль настійно рекомендував Атосові залишатися відданим королю й особливо королеві і просив передати це побажання і його друзям.

      Що ж до д’Артаньяна, то він усі ці дні був удома. Свою кімнату він перетворив на спостережний пункт. У вікно він бачив усіх, хто приходив у будинок і потрапляв у мишоловку. Потім, розібравши паркет, так що від нижнього приміщення, де відбувалися допити, його відділяла лише тонка перегородка, власне стеля, він став свідком усього, що відбувалося між обвинувачами та обвинувачуваними. У кінці допитів затриманих, яких перед тим ретельно обшукували, майже завжди запитували:

      – Чи не передавала вам пані Бонасьє що-небудь для свого чоловіка або для когось іншого?

      – Чи не передавав вам пан Бонасьє що-небудь для своєї дружини або когось іншого?

      – Чи не говорили вам пан і пані Бонасьє що-небудь по секрету?

      «Якби вони щось напевне знали, – подумав д’Артаньян, – то не задавали б таких запитань. Але про що вони хочуть дізнатися? Можливо, про те, чи перебуває Бекінгем у Парижі і чи не було в нього або чи не повинно бути побачення з королевою».

      Д’Артаньян зупинився на цьому припущенні, яке, виходячи з того, що він почув під час допитів, було найвірогіднішим.

      Тим часом мишоловка діяла далі, а д’Артаньян не втрачав пильності.

      Увечері,