У вогні плавильника.Золото. Ганна Гороженко

до карети, як раптом під брамою люд заворушився. В оточенні ченців у темних рясах та високих клобуках прямував просто на нього статний бородань. Іоасаф здогадався, хто то. «Ось ти який, Іове!» – прошепотів Рутський, розтягуючи вуста у посмішку.

      – Не чекали ми на такого гостя! – гримнув ректор братської школи.

      – Хтось мав би зробити перший крок! – з широкою усмішкою Іосиф ступив у бік Борецького.

      Обидва заклякли за крок один від одного. Довго роздивлялись, тримаючи дистанцію. Борецькому не до вподоби була широка посмішка уніата. Хто-хто, а він знав – Рутський при нагоді покаже і зуби.

      – Ходімо до мене. – Ректор вказав рукою на ґанок і повів сходами до своїх покоїв.

      – Ви чудово розбудувались за кілька років. Нагадайте, почали 1615-го? – на ходу намагався підтримати розмову Іосиф.

      – А ви наче не знаєте, – буркнув Борецький, відкриваючи гостю дубові двері.

      Кімната – невелика, із книжковими полицями і писарським столом, піччю та образами у куті, біля яких променіла лампада, – відчувалось, нещодавно залу обкурили ладаном. Рутському від того зашкребло у горлі і він кашлянув.

      «Як той чорт» – промимрив Борецький собі під ніс.

      – Ви щось кажете, отче? – спитав гість, відкашлявшись.

      – То я кажу, що погода чудова! – від нервування Іов вигукнув – неочікувано для себе його щоки вибухнули червоним. Рутський зрозумів, що ректор надто приголомшений його візитом.

      Обидва вмостились у кріслах, прискіпливо вивчаючи один одного.

      – То ви приїхали до мене через вбивство Антонія Грековича? – Борецький намагався поводитись стриманіше.

      – А чого ви так вирішили?

      – Бо весь Київ знає, що ви наче королівський слідчий все виню… – Іов запнувся і побагровів.

      – Вистежую убивць посланця Іпатія Потія, представника митрополита унійного на цих землях? – продовжив спокійним тоном Рутський. Борецький полегшено зітхнув. – Господь покарає того, хто зробив такий страшний злочин.

      – До цього вбивства православна братія не має жодного стосунку. – Іов витер спітніле чоло хустинкою і всунув її в кишеню.

      – А якже козаки?

      – Гадаю, і козаки тут невинні. Король надто до них упереджений. Хоча, хто я такий, щоб засуджувати короля… – Іов відвів погляд від гостя. Нарешті він заспокоївся і міг говорити впевнено. – Інтердикт, накладений на киян, зокрема і на ваших вірян, робить життя нестерпним. Ви, уніати, ще більше збурите містян проти себе.

      Рутський мовчав. Це ж була його ідея – покарати мешканців Києва та околиць за тяжкий злочин. Тому ж бо у дворі учні братської школи і дивились на нього з такою ненавистю. Бо ж церкви зачинені, а городяни позбавлені таїнств та Божої ласки. І все це його рішення. Але як Борецький не намагався посіяти в ньому зерно сумніву у власному рішенні, Іосиф був непохитний. «За гріхи приходить розплата, завжди.»

      Унійний митрополит подивився